Прощай, прощай, у північ світ поринув.
А ти на руки голову схилив.
І в забутті до дум своїх полинув
Де вічність барв оспіваних гаїв.
Лети у снах, в майбутнє без спочину.
Ти проживеш мірило власних днів.
І вознесеш в святі свою дружину,
До чар якої серцем прикипів
Іди в життя за нею без упину.
Знайди себе, та лиш не втрать її.
Бо не зустрінеш більш таку богиню,
Яка добром простить гріхи твої!