Чому ми лідери по темпам росту захворюваності на коронавірус?

Чутка пішла, що скоро розформують МВС. В’язниці розпустять. Гроші, які звільняться, підуть на будівництво доріг… А хто і як буде боротися з злочинністю? Органи МВС замінить міністр охорони здоров’я Степанов, який буде з телевізора закликати: “Не порушуйте правила дорожнього руху і ні в якому разі не сідайте п’яними за кермо, не крадіть, не вбивайте, не хуліганьте, не використовуйте зброї проти інших, і т.п. А якщо ці порушення закону будуть зустрічатися, то винен сам народ. А Президент, Уряд, я ні в чому не винні. Винні місцеві органи влади і народ”.

На цю думку мене навели щоденні заклики міністра Степанова до народу України: “Потрібно носити маски, потрібно дотримуватись соціальної дистанції, ай-я-я, а із-за того, що хтось не дотримується і не носить, всі хворіють. А ми ні в чому не винні. Винен сам народ. В крайньому випадку винні місцеві органи влади, які організовують масові заходи”.

Нагадаю шановним урядовцям, що слово «відповідальний» означає, що саме ця людина приймає рішення, керує і відповідає за свої рішення. Азбука професійного управління – відповідальний повинен бути один. І він не має права говорити, що в мене не вийшло, бо мені заважає народ. А за темпи поширення хвороби хто несе відповідальність? Народ? Місцеві органи влади? Зеленський, Шмигаль, Степанов, Ляшко? Хто?

Страшно. Страшно, коли за протидію хворобі ніхто не відповідає. Людина, яка повинна захищати лікарів, які стали «рабами», «заручниками» ситуації, на яких падає безвідповідальність уряду і МОЗ, так от, ця людина, не те, що не захищає лікарів, не вимагає карантину задля того, щоб медицина справлялась з напливом хворих – стоїть по іншу сторону барикади. І переживає, що економіка України постраждає, якщо буде ще один локдаун?! Переживає за місцеві вибори. Що це, боязнь за своє місце? Місце міністра. Тому відповідальність Шмигаля за економіку тут же стає відповідальністю Степанова. А безвідповідальність за медицину стала безвідповідальністю Степанова.

А що робиться на місцях. В очах сьогоднішніх керівників держави і місцевих органів влади бакси і владні булави. Їм все рівно, як живуть лікарі. В яких умовах працюють. У них в головах вибори, вибори, вибори… І всі рішення і дії задля перемоги на виборах, а не задля того, щоб зупинити темпи розвитку хвороби. І якщо від цього буде тисячі нових хворих, так це ж не на очах мерів і керівників уряду. Це на руках лікарів. Які ризикують своїм життям, інколи без ніяких доплат, а інколи і без зарплати…

Україна – не Китай. Китай, який потужно розвивається, і який переборов коронавірус. Страшно. Страшно, що ми живемо в країні яка стала лідером в світі по темпам росту захворюваності на коронавірус. На відміну від інших країн, у нас ще не закінчилась перша хвиля захворюваності на COVID-19. Бо ніхто після березня не боровся з розповсюдженням цієї хвороби. Страшно жити в країні, в якій уряд не те що нічого не робить, щоб зупинити ці темпи, а навіть “краде” гроші з фонду боротьби з коронавірусом на будівництво доріг. Замість того, щоб компенсувати бізнесу втрати від карантину. Щоб не працювали нічні клуби, ресторани і кафе, які стали розплідниками хвороби. Адже там точно ніхто не дотримується карантинних вимог. І щоб всі відчули, що порушення карантинних вимог – це порушення закону. В першу чергу мери міст, організатори концертів, власники кафе, ресторанів, нічних клубів. За яке невідворотнє покарання. Замість того, щоб ще з 1-го вересня перевести навчання в дистанційну форму, а не чекати, поки захворіють ще десятки тисяч, а помруть сотні людей. А тим, хто не може придбати комп’ютер, з фонду надати відповідну допомогу. Не тоді вводити карантинні обмеження, коли місця в лікарнях вже заповнені. А ввести їх для того, щоб були не заповнені ці місця.

Інші країни вводять обмеження, а наші керівники держави заявляють, що ми вводити обмеження не будемо. До виборів точно. Не хочеться бути грубим, але треба. Таке відчуття, що ми живемо в країні дурнів. І в першу чергу їх багато в керівництві країною. Не були б дурнями, не стали б лідерами в темпах росту захворюваності на коронавірус!

Не сприйміть мої слова як рецепт боротьби з коронавірусом. Я не фахівець, і не відповідальний за це. Але я громадянин України. І хочу, щоб ми були лідерами не по темпам розповсюдження, а по вмінню стримувати цю хворобу. А для цього, в першу чергу, потрібно, щоб в моїй країні був відповідальний за боротьбу з цією хворобою, який знає, що робити, щоб взяти її під контроль. І це робить!

Ю.Тесля 09.10.2020 р.

ПОКАРАННЯ СВОБОДОЮ

Пройдуть роки… І як наші нащадки будуть оцінювати нас, наше суспільство, наш час? Висловлю непросту і неоднозначну версію. Пам’ятаєте, період дикого капіталізму? Так от, зараз період дикого інформаціоналізму, – ера брехні, бо на відміну він суспільства в еру інформаціоналізму, сьогоднішнє суспільство генерує в основному не знання, а брехню?! Ера гібридних (інформаційних) війн. І своє місце у цій ері ми обираємо самі, обираємо роль брехунів чи творців… Так хочеться збільшити кількість прихильників моєї теорії несилової взаємодії, закінчивши подальше викладення і, направивши Вас, дорогий читачу, до моїх праць по теорії. В якій це все описано. Якщо не до наукових, то до науково-популярної книги «Діалоги з Теслею. Теорія Несилового світу» ( http://teslia.kyiv.ua/?p=355 ). Але…

Давно не писав публіцистичних статей. Весь свій час витрачав на роботу. Знаєте, коли переходиш деяку границю у віці, починаєш цінувати кожну хвилину. Інколи буває жаль витрачати час на щось другорядне, нецікаве, не зовсім важливе в житті. Хоча, ні про жоден прожитий день не жалкую. Тому що, вкладав свої знання, вміння, досвід, своє життя в те, що люблю і роблю. Зупинюсь на останньому «семилітті». З 2013 року моє життя було віддане проєкту створення факультету інформаційних технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка – це реалізований та вдалий проєкт, який завершено успішно та вчасно (це не мої слова – це слова мого колективу ФІТ, який провів мене 93% підтримкою). Останній рік – в якості проректора, керував створенням цифрового університету в Національному авіаційному університеті (НАУ).

Так, я з тих, хто роботою живе, з тих для кого вихідні, свята, відпустка для того, щоб попрацювати вдома за комп’ютером над улюбленими проєктами, над розробкою та реалізацією програм, над науковими статями, над дисертаціями моїх учнів. Така робота мені приносить задоволення. Звичайно, тим самим, фінансово забезпечував свою сім’ю. Хоча, ніколи не гнався за грошима. Але своєю працею, як програміст, менеджер, вчений завжди заробляв достатньо. В такому сумбурі ніколи було просто жити, жити в своє задоволення. Але все закінчується… І хороше, і погане!

З 30 червня я безробітний. Сам написав заяву, без ніякого тиску, без ніякого умислу. Написав тоді, коли сама робота на посаді проректора з інноваційного навчання і інформатизації мені подобалась. Як і дуже сподобалось працювати в НАУ. Мені здається, що з перших днів виникло повне взаєморозуміння із керівництвом, з працівниками університету. Мабуть, ще ніколи в житті не давалось так легко впровадження різноманітних систем. Майже не було конфліктів, не було в колективі несприйняття необхідності створення цифрового університету. За рік роботи було розроблено 11 інформаційних систем різного призначення. Вісім із них впроваджено (цифрове середовище НАУ, електронний документообіг, електронне погодження робочих програм, контроль виконання доручень, облік проживання у гуртожитках, студентська наука, інноваційні проєкти, академічна мобільність), три впроваджується (електронний деканат, управління навчальним процесом, електронне погодження наказів і розпоряджень). І все це без жодної копійки капіталовкладень. Тільки на відкритих платформах, тільки відкриті системи. Але з проєкту я пішов… Чому? Дві причини:

  1. Мій прихід в НАУ був пов’язаний зі скандалом, коли «з’явилась» ініціативна група, що вимагала від ректора звільнити «псевдонауковця Теслю». Я зразу заявив – що готовий звільнитися (справді, ніколи в житті не тримався за посади, завжди заробляв своїм талантом і працею). Керівництво університету, Ісаєнко В.М., Запорожець О.І., Козловський В.В., Гудманян А.Г. та інші боролися за мене, «відстояли мене». Після цього, все було спокійно. Але взимку в газеті «Дзеркало тижня» були оприлюднені результати опитування, стосовно негативних персонажів в науці (до речі, чомусь опитування стосовно позитивних персонажів немає, а негативних є. Чи не говорить про налаштування нашого суспільства на негатив?). До «негативних» науковців віднесли і ректора НАУ Ісаєнко В.М., за те, що взяв на роботу «псевдонауковця» Теслю. Повірте, я дуже вдячний Ісаєнко В.М. за підтримку. Я дуже високо ціную його людські якості. І мені дуже совісно і незручно перед ним. Через мене постраждала людина, яка створила мені всі умови для роботи, захищала мене. На фоні цього, знову з’явилась думка про звільнення Але була і інша. Створити перший в Україні цифровий університет. Адже всією попередньою працею і результатами я довів, що є справжнім професіоналом у своїй справі (але тим, в кого перетинка в мозку – «Тесля – псевдонауковець» все рівно нічого не доведеш). До речі, плановий термін закінчення проєкту «НАУ – цифровий ЗВО» – грудень 2020 року.
  2. Я професійний керівник проєктів. Навчався цій професії в Інституті Економічного Розвитку Всесвітнього Банку. Я маю найвищий сертифікаційний рівень «А» в такій поважній міжнародній організації, як «Міжнародна асоціація управління проєктами» (IPMA), яка об’єднує близько 100 країн. Саме тому мене запрошували солідні приватні компанії України для яких я створював системи управління проєктами. Саме тому мене запросили в Київський національний університет імені Тараса Шевченка керувати проєктом створення факультету інформаційних технологій. І тому мене запросили в Національний авіаційний університет. Але в професійному проєктному менеджменту є два правила, які я ніколи не порушував: хто відповідає за результат, той і приймає рішення, а хто приймає рішення, той і керує; професійний проєктний менеджер – додатковий ресурс проєкту, який робить ймовірність його успіху близькою до 1. На жаль, повинен констатувати, що до літа мені стало зрозуміло, що я не зможу гарантувати, що проєкт створення цифрового університету буде вчасно і успішно завершений. Я не зумів довести, що оскільки я відповідаю за проєкт, то тільки я маю право приймати рішення в сфері цифровізації університету. Не керівники факультетів,  департаментів, не інші проректори чи ректор, навіть не міністр чи його заступники. Ніхто не має права приймати рішення в цьому проєкті, крім мене. Це азбука професійного проєктного менеджменту. До речі, не розуміння цього правила на всіх рівнях є основною причиною управлінських невдач в Україні. Це я знаю, як із свого досвіду попередньої практичної роботи в проєктах, так і з спілкування з управлінцями багатьох компаній, під час тренінгів, які я проводив. І я не зумів зробити це правило законом діяльності в проєкті «Національний авіаційний університет – цифровий ЗВО». Тому як справжній професіонал повинен піти. Нехай на моє місце прийде хтось інший, хто керуватиме цим проєктом краще ніж я.

Що ж тепер? Свобода! Хочу потратити свій талант і час на себе, на свої проєкти, отримати результати, які для мене дуже важливі. На жаль з 2014 року не займаюсь та практично не публікуюсь по теорії несилової взаємодії. Зараз провів нові експерименти, які її підтверджують і найближчим часом вони будуть опубліковані. Знаєте, чому ще навколо моєї теорії багато брехні. Тому що немає жодної (!) наукової праці, яка б її заперечувала. Показувала не відповідність результатів теорії практиці (єдиний критерій істинності). І в мене ніхто не запитує, не беруть інтерв’ю, стосовно тих чи інших питань, висвітлених в теорії. Зате самі писаки – вчені (чомусь з інших галузей знань) і журналісти щось за мене видумують і висвітлюють в засобах масової інформації, начебто це є в теорії. Я, як її автор, бачу скільки брехні і неправди в її висвітленні. Але нічого не поробиш. Ера дикого капіта…, вибачте, ера дикого інформаціоналізму…

Подивіться телевізор, повивчайте різні дописи в інтернеті, послухайте політиків. Брехня, брехня, брехня… Заспокоює тільки те, що не тільки в Україні?! Але це теж тема моїх майбутніх виступів, а не цієї статті (як бачите, я знаходжу собі роботу навіть по ходу викладення).

Тепер коротко, про плани:

  • експериментальне підтвердження теорії;
  • продовжити створювати рефлекторні інтелектуальні системи для вирішення різноманітних задач;
  • відновити школу професора Теслі (яка існувала до 2013 року), в якій я популяризуватиму теорію несилової взаємодії, вчитиму її використовувати на практиці, вчитиму професійному проєктному менеджменту;
  • якщо буде потреба в моїй участі в проєктах, буду брати участь;
  • обов’язково буду вести свій блог і виступатиму з оцінкою того, що відбувається в країні з позицій теорії несилової взаємодії;
  • для душі – вірші. Буду писати. Є вже дві збірки. Є схвальні рецензії, в тому числі в «літературці». Це справді мені приносить задоволення;
  • і нарешті. Почав роботу над романом  «Суддя». В мене дуже багате різними подіями і взаємодіями життя. Мені було дано зрозуміти цей світ по іншому, що і лягло в основу теорії несилової взаємодії. Я бачив через призму своєї теорії, як «відношення до дійсності» змінюється у людей під впливом їхнього оточення, і як це відношення проявляється у їх діях. Теорія дала мені змогу по іншому зрозуміти мотивацію людей. Це дозволило формально представити розподіл суспільства на людей «добрих» і «поганих». І все це в художній формі я хочу описати.

Теорія – більше 30 років праці, тисячі комп’ютерних експериментів, практична реалізація. Теорія по новому інтерпретує (а не заперечує) напрацювання і Ньютона, і Ейнштейна, і Вінера, та інших вчених. Зараз завершую підготовку матеріалу про її експериментальне підтвердження. Я знаю, що прийде час, коли теорія несилової взаємодії буде визнана у світі. Бо, як сказав Ілон Маск, ймовірність одна мільярдна, що ми живемо в реальному (в розумінні фізичному) світі. Не тільки я, багато вчених вважає, що інформація є першопричиною взаємодій, а не просто їх результатом. А ще ж є і теорія симуляції!

До останнього часу ярлик «псевдонауковця» не заважав мені працювати в тих сферах, де я є професіоналом. Це інформаційні технології і управління проєктами. Але навесні сталась подія, яка теж підштовхнула мене до прийнятого рішення і яка теж буде відображена в моєму романі. НАУ включив мене до своєї спецради по спеціальності 05.13.06 – інформаційні технології. Я доктор наук саме по цій спеціальності. Експертна рада ДАК рекомендувала колегії МОН затвердити цю раду. На засіданні колегії МОН виступив ректор одного з провідних університетів України і заявив, що навколо Теслі багато розмов, що він псевдонауковець, давайте не будемо затверджувати цю спеціалізовану Вчену раду. Його підтримала тодішній міністр Новосад Г.І. І таке рішення було прийнято. Дивіться, в свій час ректор КНУ ім.Т.Шевченка подав мене як голову подібної ради. І я її кілька років, до свого звільнення, очолював. Підготував більше 30 кандидатів і докторів наук. І із-за того, що хтось десь заявив, що я псевдонауковець, а суд визнав, що це оціночне судження (суб’єктивна думка), колегія МОН України, всупереч думці фахівців з експертної ради, заборонила мені атестувати наукові кадри. І все це під керівництвом дівчиська (іншого слова не знаходжу), волею когось висунутою і призначеною на посаду міністра, якій до моїх досягнень в ІТ-сфері, вибачте, «як до Києва рачки». Ось вам наглядний приклад життя в еру брехні. Матеріал для майбутньої книги. Про відношення людей один до одного. І як ілюстрація теорії несилової взаємодії.

Основний суспільний лейтмотив теорії: ми всі хочемо бути щасливими!!! Щастя завжди пов’язане з позитивним світовідчуттям. А його можна досягти або зробивши добро другу, або знищивши ворога. На жаль в нашому суспільстві дуже багато тих, хто отримує позитив, за рахунок знищення собі подібних… Але це теж я буду розкривати і в своєму романі, і в майбутніх виступах.

Зрозуміло, що при такому відношенні до мене – я не потрібен своїй Вітчизні. Не потрібен мій талант, досвід, мої розробки. Так, є колосальний досвід і багаж, починаючи з автоматизованої системи управління будівництвом атомної електростанції, і закінчуючи відкритою системою PrimaDoc, яка є основою будь якого цифрового університету. Але я знаю, що навряд чи знайдеться в Україні ректор, який ризикуватиме через мене, як це зробив Володимир Миколайович Ісаєнко, своєю репутацією і візьме на роботу «псевдонауковця». Щоб потім отримати звання «токсичний ректор» від людей, які орієнтовані на негатив в Україні. Та і сам я не хочу нікого «підставляти» під ці неприємності. Як не прикро мені, українцеві, але правдою є те, що значна частина моїх співвітчизників отримує задоволення від того, що комусь робить погано (див. теорію несилової взаємодії). Але не буду розвивати цю тему в цій статті. Залишу на майбутнє.

Образливо все це… Замість того, щоб допомогти розкрутити, популяризувати теорію в світі (скажімо, як це зроблено з теорією симуляції), опрацювати її з позицій інших галузей знань, показати, що українська наука на передових рубежах в пошуках нового бачення Природи, пов’язаного з всезагальністю інформації, натомість бажання знищити мене: з трибуни Верховної ради, в соцмережах, в опитуваннях, які проводять газети, в листах. Не вступаючи в наукову дискусію, не спростовуючи теорію і її практичне використання у наукових працях. Оце така українська наука? Так, в такій науці краще бути псевдонауковцем, ніж вченим, який кричить «ату його…». Але пройде час, і все стане на свої місця. Як це було і з генетикою, і з кібернетикою. Мабуть це національна риса – боротися з усім новим під девізом боротьби за чистоту науки. Повертаючись в часи Коперника і Галілея.

Заспокоює мене те, що в мене багато вірних друзів, колег. Як я вже вказав, на факультеті інформаційних технологій 93% співробітників підтримали мене, коли я поставив питання про довіру. Я знаю, що підтримка студентів ще вища. І така ж, або ще вища підтримка у мене була завжди серед людей, з якими я працював, хто мене знає. А тих, хто паскудить мене набагато менше і до того ж з більшістю з них я не знайомий. Хоча репетують вони гучніше всіх.

Я різносторонньо талановита людина. Це знають всі ті, хто працював зі мною. Вони знають мене і як непоганого поета, програміста від бога, одного з найсильніших в Україні проєктних менеджерів, гарного вчителя і вченого, системного керівника.

Вельмишановне панство, співставте будь ласка мої здобутки, які представлені нижче з здобутками тих, хто мене називає “псевдонауковцем”. Якщо поміж них знайдеться вчений, який по всім перерахованим нижче пунктам має вищі ніж у мене досягнення, який вважає, що теорія несилової взаємодії – псевдонаука, і який зуміє спростувати результати експериментальних досліджень (частина їх наведена в монографії «Несиловое взаимодействие», а частина буде представлена найближчим часом) – я визнаю, що Земля не крутиться (моя теорія хибна):

  1. Призер обласної олімпіади з фізики (для учня сільської школи це було високе досягнення, адже за всю історію села Мошни, був лише один призер з хімії).
  2. Переможець Республіканської олімпіади з програмування.
  3. Доктор технічних наук.
  4. Професор.
  5. Сертифікований проєктний менеджер рівня «А» (IPMA).
  6. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
  7. Є державні нагороди.
  8. Близько 250 наукових праць.
  9. h-індекс в наукометричній базі Скопус – 3.
  10. Підготував 6 докторів наук (4 – в якості наукового консультанта).
  11. Підготував 28 кандидатів наук (19 – в якості наукового керівника).
  12. Розробив і впровадив: автоматизовану систему управління будівництвом Південно-Української АЕС, систему управління навчальним навантаженням, систему управління проєктами будівництва базових станцій мобільного зв’язку, матричну технологію управління проєктно-операційною діяльністю літако-будівної компанії, системи управління проєктами 2-х девелоперських компаній, систему управління інформацією проєктів і підприємств «PrimaDoc».
  13. З використанням теорії несилової взаємодії розробив і керував розробками: система прогнозування результатів спортивних матчів, система голосового управління телевізором, система автоматичного розподілу повідомлень по адресатам, система розуміння довільної природної мови, системи оцінки інвестиційних пропозицій в девелопменті.

Вперед…

Мабуть в очах тих, хто навісив на мене ярлик «псевдонауковця» – якщо я не буду працювати, то Україні буде краще. Вона швидше буде розвиватись?! Але ж я такий не один? І тому зрозуміло, чому ми найбідніша країна Європи. Бо приймаючи рішення щодо використання потенціалу тих чи інших людей на основі правил: «псевдонауковець», «плагіатор», «член партії регіонів», «розмовляє російською», «чужий», а не на основі професіоналізму ми і маємо «свавілля брехунів в еру брехні». Остання історія з виконуючим обов’язки міністра освіти і науки Шкарлетом С.М. Його звинувачують (?!) в тому, що був у партії регіонів… Та Ви що, з глузду з’їхали? Важливо, чи професіонал він, чи ні. Чи всіх хто був у партії регіонів треба вважати злочинцями, чи непрофесіоналами. Згадується історія, коли після 2-ї світової війни Вернера фон Брауна американці забрали до себе і поставили керувати ракетною програмою. Не дивлячись на те, що він ручкався і з Гітлером, і з Геббельсом. Був членом нацистської партії. Він не був військовим злочинцем. А для американців він був ПРОФЕСІОНАЛОМ. І завдяки йому вони реалізували свою космічну програму, досягли Місяця. Так, злочинцеві і непрофесіоналу не можна давати керувати. А все інше – просто брехня. На жаль в нас часто непрофесіоналізм ховається за гучними планами, обвинуваченням в провалах попередників чи колег, чи опозиції і т.п. Але це «свій» непрофесіонал?!

Якось слухаю одну депутатку. І вона так вихваляється: «Ми не тримаємось за посади. Ми призначаємо молодих, можливо недосвідчених, але потім, якщо в них щось не виходить, ми їх міняємо на інших». Люди добрі?! Та вчені ж такі експерименти спочатку роблять на мишах, а потім переходять до людей. А тут відразу на людях? Якщо щось не вийде, то ми їх замінимо?! А хто буде розплачуватись за непрофесійні рішення недосвідчених менеджерів? Народ?!

А Ви знаєте, навіть почесно, живучи в період дикого інформаціоналізму, в час брехні, боротися з цією брехнею. Я ніколи не прийму і ніколи не сприйму науку і науковців, менеджерів і політиків, журналістів і бізнесменів,  дії яких направлені на розруху, а не на творення; на навішування ярликів, а не на підтримку; на розповсюдження негативу, а не позитиву; на укріплення брехні, а не правди в цьому світі.

Ю.Тесля

Правда not

Я ходив по господах, я ночами не спав.

Я шукав в людях правду, я не знав інших справ.

Я приходив до бідних, і в нещасних очах

Не було видно правди, лише голод і страх.

Із питанням звертався до учених отців:

«Серед вас не злічити світу знань мудреців.

Пошук правди щоденно, ви в науці вели…».

Їхня ж путана правда додала в світ імли.

У надії заходив до церковних жреців:

«Ви спілкуєтесь з Богом, в цих речах правда слів».

Ієреї казали: «Правду знаємо ми,

І тобі за монетку, ми б її продали».

Я приходив до владних, і питав про життя:

«Як крізь час правда люду провела в майбуття?».

Насміхались із мене: «Не пробив правди час, 

Нас брехня породила, і довірливість мас».

Я звертавсь до громади: «Правду мовте мені,

Вас багато, ви разом, ваші думи земні».

Всі про щось гомоніли, було тисячі слів…

Тільки я не второпав, кожен плів, що хотів.

І тоді я звернувся до Природи Творця:

«Ти усе про всіх знаєш, суть буття до кінця!

Розкрий істинну правду, я весь люд обійшов».

Він мені не отвітив, теж її не знайшов.

15.12.2019

ЗАПРОШЕННЯ НА ТВОРЧИЙ ВЕЧІР

ДОРОГІ ДРУЗІ!

Запрошую Вас на свій творчий вечір, який пройде у вівторок 29.10.2019 року о 17.00 в актовій залі головного корпусу Національного авіаційного університету (м.Київ, проспект Космонавта Комарова,1).

Головною подією зустрічі буде презентація нової збірки поезій

«Я НАД ВІРШАМИ СУМУ ПАН…»

Це буде авторський концерт, в якому кожне слово поезій спрямоване на душу глядачів – пробуджує в ній співчуття, біль за чуже горе, любов до життя. Це слова вченого – прагматика. І ця поезія, зачіпаючи струни душі, викликає почуття, які роблять нас людьми!

Прийшовши на творчий вечір Ви зможете в цьому пересвідчитись!

З повагою,

Ю.Тесля

ДОРОГІ ДРУЗІ, КОЛЕГИ, СТУДЕНТИ! ВСІ, ХТО НАЛАШТОВАНИЙ НА ТЕ, ЩОБ ТВОРИТИ!

Всі знають – що творіння, це справа Божа. А руйнування – справа Сатани. Будь яке життя – це вибір між творінням і руйнуванням. Ось дві строфи з мого вірша «СТРАХ»:

Ми вибираєм без кінця

На шальках терезів майбутнє.

Вмикаєм розум, слово путнє

З-за консультантського плеча.

Безповоротне горе в тім,

Якщо цей вибір створить зміни

Чужим життям біду й руїни,

Щоб стати ненависним всім.

На жаль, досить часто буває в нашому суспільстві, що за те, що ти щось створив, тебе звинувачують, гноблять, знищують. Колись почув крилатий вислів від одного режисера, якого ще в радянські часи змусили виїхати з України: «В Україні флора хороша, але фауна…». Не хочу, щоб зараз теж так думали про нашу Вкраїну. Тому власним прикладом хочу показати різницю між творінням і руйнуванням. Показати шлях до правильного вибору.

За останні роки я став одним із самих відомих вчених України. Про мене практично всі чули і всі знають. Знають теорію несилової (інформаційної) взаємодії. Розкуплені практично всі і монографії, і науково-популярна книга (тому в найближчі дні на моєму сайті teslia.kyiv.ua з’являться всі ці книги в форматі PDF). Пишуть із-за кордону, з проханням вислати книги. Мене запросила стати експертом по питанням комунікативних взаємодій сама поважна міжнародна організація. Неодноразово запрошували в КНР з виступами по теорії. Є публікації в зарубіжних виданнях США, Франції, Болгарії, і т.д. Все це завдяки піару, який допомогла зробити Єгорченко І.А., що назвала мене псевдонауковцем. Був суд. Перша інстанція визнала, що обвинувачення Єгорченкової І.А. є недостовірними.

Друга інстанція – що це оціночне судження. Для незнайомих з юридичними термінами поясню – оціночне судження, це суб’єктивна думка, яку не можна ні довести, ні заперечити. Іншими словами, оціночне судження – це ОБС (одна баба сказала). І кожен має право на свою суб’єктивну думку!

До речі, ні тоді, ні зараз не існує жодної (!!!) наукової праці, яка б заперечувала результати теорії несилової взаємодії. Показувала б неадекватність комп’ютерної моделі Природи, що лежить в основі теорії. Заперечувала б результати експериментів. Показувала б помилки в методах і моделях побудови рефлекторних інтелектуальних систем (які створюються на базі названої теорії). Хоча, якщо почитати соцмережі, то ті, хто теорію не вивчав, і навіть не читав монографій і статей, впевнені, що це псевдонаука. Ми вже це проходили, і щодо кібернетики, і щодо генетики. Основна ідея теорії – те, що Всесвіт цифровий (див. повний https://www.youtube.com/watch?v=XRw7ZbImVxI, а не скомпільований кимось і розповсюджений в Facebook репортаж про семінар). Як видно з семінару, з цим погоджуються далеко не всі. Але сьогодні цю ідею підхопила відома в світі теорія симуляції, яка зараз бурхливо розвивається. Почекайте років 10-20. І Ви побачите, що я був правий! І це одна з небагатьох можливостей науки України стати визнаною на світовому рівні. Невеликий уривок з мого вірша «НЕ ЗАБУВАЙ МЕНЕ!»:

Люблю негідників в науці, хто не сприйнявши мій політ,

Гнобили жовчно за ідею, що привнесла несилу в світ.

Їм невдоумок, що з роками, панівна цифра включить все.

Нові знання в сітях ганьбили, моє затьмаривши лице.

Це була приказка. А тепер сама казка. Я все життя щось створював. Систему управління будівництвом Південно-Української АЕС, яка була визнана типовою для Міненерго СРСР. І проіснувала з 1985 по 2010 рік. Системи управління проектами і багатьох приватних компаніях: девелоперських, системних інтеграторах, літакобудівних, будівельних; в університетах; в ДПА України і т.п. За це був удостоєний і медалі «За працю і звитягу», і Державної премії України в галузі науки і техніки. Останній проект – створення факультету інформаційних технологій (ФІТ) в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Прекрасний, успішний проект. З усією відповідальністю заявляю – по професіоналізму, відношенню до студентів, відношенню між викладачами, сучасним методам навчання це найкращий факультет університету. Конкурс на бюджетні місця майже в 4 рази вищий ніж на споріднений факультет комп’ютерних наук і кібернетики. Взагалі самий високий в університеті. Всі старшокурсники працюють. Хоча факультету тільки 5 років в минулорічному опитуванні газети «Бізнес» серед роботодавців в сфері технічних наук КНУ ім.Т.Шевченка саме завдяки факультету (а технічні науки лише на ФІТ) зайняв друге місце після НТУ КПІ ім.І.Сікорського. Ще раз наголошую. Це лише на 5-й рік існування!!! Практично по всім дисциплінам  відеолекції. По всім – електронні матеріали. Повністю «безпаперовий» навчальний процес. Он-лайн навчання. Девіз «Навчання через практику». Девіз «Викладачі і студенти одна команда – яка створює майбутній кадровий потенціал України в галузі ІТ». Девіз «Тільки позитивні несилові взаємодії (на силові має право тільки декан)».

В КНУ ім.Т.Шевченка я був запрошений як професійний керівник проекту для створення ФІТ. І успішно його реалізував. З цим погодились викладачі і співробітники, які в результаті таємного голосування висловили довіру перед моїм переходом в НАУ (93%). З цим погоджуються і студенти ФІТ. Можете запитати в них. Проект закінчився. Факультет створено. А в НАУ мене запросили ще на більш цікавий і масштабний проект! Тому я написав заяву на звільнення за власним бажанням, і зразу був прийнятий на роботу проректором.

Тепер про головне. В першу чергу для молоді. Для молоді нашої держави. Можна щось створювати, а можна щось руйнувати. Біда України – що дуже багато людей налаштовані на руйнування. Самі майже нічого не створюють, зате інших ганьблять, знищують, не дають працювати і т.д. Це було написано в одній публіцистичній статті ще років 15 назад. Вона називалась «Війна чи Мир?». І одна з головних тез: «Найбільший ворог України – людина, яка вказує на ворога».

Я, Тесля Юрій Миколайович, доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, професійний проектний менеджер міжнародного рівня (навчався в США). Був переможцем Республіканської і Всесоюзної олімпіад з програмування (http://teslia.kyiv.ua/?page_id=9). Ввів в науку поняття «матричних інформаційних технологій», автор теорії несилової взаємодії, і…поет (вже вийшло дві збірки, з якими можна познайомитись на сайті). Маю більше 200 наукових праць. Близько 30 (!!!) захищених кандидатів і докторів наук. Вчений в галузі ІТ, програміст, менеджер, і як кажуть і пишуть літератори – непоганий поет. Всі теоретичні розробки доведені до практичної реалізації, в тому числі й ті, що основуються на теорії несилової взаємодії. І тепер мене шельмують в соцмережах люди які не мають і 10-ї частини цих заслуг?! Які не здатні не те що захистити 30 науковців, які не здатні в своїй більшості захистити себе. І вони мають совість оцінювати когось??? Та ні, не оцінювати. А просто БРЕХАТИ. Пишуть, що суд визнав мене псевдонауковцем. Це або треба бути великим брехуном, або без совісті, або просто не знайомитись з результатами суду. Вище показано, що це оціночне судження, це суб’єктивна думка, а не рішення суду. І той хто стверджує, що суд визнав мене псевдонауковцем не просто бреше, це вже НАКЛЕП. Так, до слова, за наклеп вже слідує кримінальна відповідальність. Пишуть, що мене з тріском вигнали з КНУ ім.Т.Шевченка. Ця БРЕХНЯ, теж є НАКЛЕПОМ.

Ще одне. Заборона на професії. Чомусь в НАУ, куди я був запрошений як фахівець – вчений і практик з цифровізації, збираються підписи, щоб я не був проректором. Дорогі мої. Цифровізація – це моя професія. В цій сфері я і доктор наук, і практик, який створив і впровадив ряд масштабних систем. Ви хочете щоб я пішов? Ви в цій професії кращі за мене? Ви мені гірше зробите? В приватних компаніях я заробляв своїм розумом, професіоналізмом в ІТ і проектному менеджменті в десятки разів більше, ніж в університетах. І більше ніж мої шельмувальники разом взяті. Чи ви хочете, щоб я взагалі виїхав з України, бо тут фахівці не потрібні?

А Я ХОЧУ, ЩОБ МИ СТВОРИЛИ ПЕРШИЙ В УКРАЇНІ ЦИФРОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ. Так як в свій час ми створили типову АСУ для Міненерго СРСР. Так як ми створили і впровадили PRP-system для багатьох приватних компаній. Так як ми створили найкращий ІТ факультет. Тому я в НАУ. Бо керівництво НАУ поставило таку задачу.

Дорогі студенти НАУ! Дехто з Вас підписав звернення, щоб мене звільнили з посади проректора. Ви мене не знаєте. Ви навіть не знаєте тих людей, які знають мене. Ну поспілкуйтесь з студентами ФІТ КНУ ім.Т.Шевченка. Ви молоді. І швидше знайдете спільну мову з такими ж молодими людьми. І вони Вам розкажуть за мене всю правду. Можливо і не приємну для мене. Можливо приємну. Але це буде правда від людей, які знайомі зі мною. А не неправда від людей, які зі мною не знайомі, але впевнили Вас, що підписати звернення за моє звільнення потрібно, переслідуючи якісь свої цілі. Швидше всього пов’язані з шельмуванням НАУ та його керівництва.

Я не буду вести з такими «опонентами» дискусії. Ті, хто налаштовані на руйнування для мене просто не існують. Але якщо за мене заступляться мої друзі, викладачі, студенти, я буду їм вдячний. Не із-за себе. А із-за того, що ми поборемо зло, бажання когось знищити, щось зруйнувати. А це фундамент моєї теорії несилової взаємодії. Я звертаюсь до всіх, хто читає це звернення. Розповсюджуйте його. Нехай воно дійде до всіх. Боріться з тими, хто наживається на руйнуванні. Захищайте творіння і творців. Щоб в Україні запанували принципи несилової взаємодії: впливати один на одного так, щоб створювати позитив. І тоді всі будуть щасливими. Ми всі прийшли в цей світ, щоб творити. Я Творець, тому за мною Бог! І іншого судді не існує. Це я кажу Сатані і його слугам…

СТРАХ

Роки минають, і міста.
Минає спокій і тривога.
Веде в незвідане дорога,
Жбурляє в вир моє життя.

Я вибираю без кінця
На шальках терезів майбутнє.
Вмикаю розум, слово путнє
З-за консультантського плеча.

Роботи вибір, чи житла,
Дружини, місця відпочинку,
Партнера, друга, іншу жінку,
Чи ресторану, чи кравця.

Але сам вибір – антураж?!
Процесом впливи проявляє.
Бо кожен лотерею має,
Та вже розіграний тираж.

Безповоротне горе в тім,
Якщо мій вибір створить зміни
Чужим життям біду й руїни,
Цим стану ненависним всім.

Я прокидаючись зі сну,
Прошу благословення в Бога,
Щоб в прірву не звела дорога,
Й не дав мені страшну вину

І всеселенське каяття
За вибір близькості і далі;
За вибір радості й печалі;
За вибір смерті, чи життя.

Я бачив генерала біль,
Коли в душі будив заснуле.
У чарці сліз топив минуле
І лейтенантський вибір свій.

В Афганістані – край життів…
Таліби наших оточили.
Щоб врятувати більші сили,
Прикрив відхід п’яток бійців.

Це лейтенант їх відібрав.
І наказав триматись доти,
Не відійдуть всі наші роти.
Цей вибір їх на смерть списав…

Чи хвиля із човна знесла,
І мама з дітками одненька
Старша пливе, інша маленька,
Руками шию обняла.

Як старшій не допомогти –
Сама спасіння не дістане.
Якщо обох тримати стане,
То виросте аж три хрести.

І вибір мами між дітьми:
Чи всім плисти до знеможіння;
Чи меншу збавити спасіння;
Чи старшій не допомогти.

Жорстокий вибір… Боже збав
Мене від вибору такого?!
Не хочу рішення страшного.
Не хочу навіть цих уяв.

Тому молю, не наведи,
Не дай мені нещастя схоже,
Помилуй милостивий Боже,
Жорстокий вибір відведи.
30.06.2019

Науковий семінар в Київському національному університеті імені Т.Шевченка

ДОРОГІ ДРУЗІ, КОЛЕГИ, І…ОПОНЕНТИ!

Всі ми робимо одну справу. Робимо світ трішки кращим, трішки добрішим і щасливішим. Різними шляхами, різними засобами, з різними можливостями. Це моє звернення супроводжує два важливих сюжети. Моє інтерв’ю в передачі «В фокусі подій» на телекомпанії «Ільдана» (https://www.youtube.com/watch?v=F2QXtnZqWc0&feature=youtu.be), в якому я, як громадянин України, говорю про добро, про несилові взаємодії, про ставлення один до одного, про позитиви, які ми шукаємо в житті. І репортаж з наукового семінару, присвяченого «оцінці» теорії несилової взаємодії (https://www.youtube.com/watch?v=XRw7ZbImVxI). Я хочу, дуже хочу, щоб Ви все побачили своїми очима.

Сьогодні світ стає іншим. Сучасні цифрові технології його міняють. Вони проникають в виробництво, освіту, медицину, геологію, хімію, і т.п. Вони змінюють наше життя. Я пишаюсь, і буду до кінця своїх днів пишатися, що я перший, хто зайнявся діджиталізацією (оцифруванням) фізичних законів Природи. І отримав комп’ютерну модель, в якій в основі руху і взаємодії – інформація. В цій моделі всі об’єкти рухаються так само, як і в нашому Всесвіті, працює релятивістська механіка, є гравітація і інші види взаємодій різної фізичної природи. Але в основі всього цього – інформація.

Я в своїй комп’ютерній моделі оцифрував Природу. Її фізичні закони. А потім описав в теорії НЕСИЛОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ. Зробивши висновок, що саме несилова взаємодія повинна лежати і в основі розвитку суспільства. Немає майбутнього у суспільства, в якому його члени прагнуть отримати позитив через знищення, або створення негативу іншим членам. Потрібно взаємодіяти так, щоб створювати один одному позитив. Щоб створювати мікрони щастя. Тоді і суспільство буде щасливим.

Тепер про семінар. Я хочу щоб всі запам’ятали два основних припущення, про які я говорив на семінарі:

  1. На першому ж слайді основна ідея роботи. На ньому показано наш світ у вигляді комбінацій з одиниць і нулів. Результатами своїх досліджень я показав, що можна побудувати цифровий світ. І тоді виникає питання: а може і наш Всесвіт є цифровим? Поки що відповіді немає. Теорія симуляції каже що так! Але давайте почекаємо. Рано чи пізно наука це доведе, або спростує!
  2. Не закони Природи формують поведінку матерії. А поведінку матерії, яка розвивалась більш ніж за 13 млрд.років ми сприймаємо, як закони Природи. Матерія самоорганізувалась, самоорганізовується і розвивається!

 

 

Тепер про цілі семінару. Для мене їх було дві:

1.Показати «правду» про теорію, і відкинути всі домисли моїх опонентів і деяких журналістів про неї.

2.Показати Вам моїх опонентів. Показати їх аргументи. Для майбутнього. Нехай історія все поставить на свої місця і всі побачать, хто був хто! Я впевнений, що через десять років всі будуть говорити про оцифрування Всесвіту, про побудову комп’ютерних моделей, які на інформаційній основі відображатимуть все те, що є в нашій Природі. А що буде через 100 років? Шлях в майбутнє, це не просто шлях в інформаційне суспільство, це шлях в інформаційний світ. І я хочу, щоб сьогодні всі це почули від мене.

Цих цілей семінар досяг. Подивіться відео. Послухайте і подивіться на мене. Подивіться на поведінку опонентів. Деяких. Що вони оцінювали – теорію, чи мене?! Я не буду це коментувати. Ви самі все побачите. З теорії несилової взаємодії слідує, що ми будуємо своє відношення або до когось чи чогось, або до проявів когось чи чогось. Друге – правильно. Воно веде до розвитку. А перше? Подивіться семінар!

Я почав свою доповідь з того, що сказав про те, що ця робота присвячена діджиталізації Природи. Жоден опонент не повторив цього терміну. Не запитав про ті методи, які я використовував. Я думаю, що більшість із них від мене вперше почули про технології оцифрування. І говорити, що оцифрування – це дурниця, це все рівно, що ображатись на дзеркало, коли в собі щось не в порядку.  Хоча… Мені здається що все таки більшість моїх опонентів є чемними, нормальними людьми, вченими, які не опустились до того, щоб ображати мене. Можливо щось не зрозуміли в теорії. Бо не висловили жодного наукового аргументу, який би заперечував, вказував на помилки в тому матеріалі, який я надав на семінарі, і який є в моїх монографіях. А більшість опонентів навіть не виступали.

Я ні на кого не ображаюсь. Навіть на тих хто ображав мене. Нас всіх буде кому судити. І там, і тут. І нам ще рано судити один одного.

Просто подивіться ці сюжети:

https://www.youtube.com/watch?v=F2QXtnZqWc0&feature=youtu.be

https://www.youtube.com/watch?v=XRw7ZbImVxI

Оголошення

7 травня 2018 року о 17.00 в актовій залі факультету інформаційних технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(вул. Ванди Василевської, 24)
 
ТВОРЧИЙ ВЕЧІР

ТЕСЛІ Юрія Миколайовича

 

“Я над віршами суму пан…”

 

В програмі твори із збірки віршів “Доповідна Богу”,

та представлення нової збірки “За межею”.

Межа – уявна лінія, а що за нею?! Шлях, який йде у буття, чи шлях лише в одну сторону?! У поезії Ю.М.Теслі  кожна строфа будоражить читача, заставляє задуматись над кожним словом, яке несе глибоку філософську суть життя. Його вірші  хочеться слухати і читати по декілька разів і кожен раз відкривається нова невідомість! Почувши один з віршів відкривається авторська глибина сили та думки,  але інтрига забезпечена у кожному творі!Автор ділиться почуттям, що на кожному життєвому кордоні, можна змінити світ на краще, але кордони проходяться лише один раз.
Запрошуються усі бажаючі