Ми з тобою вчора посиділи у кафе, я готувавсь поїхати по справах в столицю
Але ти не повірила, ти думала, що я знайшов у столиці дівицю.
І що я зустрічаюсь із нею у своїх поїздках від тебе.
І що ти для мене не одна зірочка, що розмістилась на небі.
Я клявся, божився, говорив що так думати не треба,
І що їду я у відрядження лиш по справам – робоча потреба.
Бо я ще й працюю у часи коли не б’ю горщики з тобою.
І не бігають по готелям чужі дами за мною юрбою.
Бо я не артист, і не політик, а лише програміст від Бога.
Веде в справах компанії до столиці мене дорога.
І що зранку до темної ніченьки я буду писати програми.
Буду вводити і виводити тексти, числа, поля й діаграми.
І замінять вони мені дорогесенька всіх жінок що уява малює.
Бо в піднесенні сотворити код, це життя програміста вартує.
З результатами та ще й скучивши прилечу я з столиці додому.
Привезу всім гостинчиків, обніму тебе, поцілую, й забуду втому.
Бо слабку любов даль-розлучниця як злий вітер вогонь задуває,
А любов життя, відстань обійма, й добрим вітром її роздмухає.