Ти прийшла з майбуття.
Ти як мить проминула.
Хоч страждання відчула
На відрізку життя.
Свій чаруючий стан
Ти мені дарувала.
Ти тоді ще не знала,
Що любов – це обман.
Біль створивши в житті,
Розігнавшись у часі,
Я зробив, щоб на пласі,
Ти була в самоті.
Я пішов за поріг
Розуміння і суті.
Прийде час я в спокуті
Розіпнусь за цей гріх.
І в небеснім краю,
Де суть правди витає,
Моя совість пізнає,
Ношу правди гірку.
Щоб утримати час,
Від безжальної дії,
Я покаюсь, в надії,
Щось змінити для нас.
Розповім все Йому.
Час вернути попрОшу.
І гріховную ношу
Із собою візьму.
Скресну в іншім житті.
Освятивши минуле.
Все зроблю, щоб небуле
Дарувати тобі.
Ми почнем новий лік.
В спільну вийдем дорогу.
І подякуєм Богу,
Що з’єднав нас навік!