Чому тепле сонце тепер під ногами?

Чому повний місяць на небі поник?

Чому я не бачу сльозними очами?

Чому скрізь лунає безвиході крик?

Тебе я згадаю, у рідному краї

Один залишився, без мене вовік.

Нав’язлива думка твоє серце крає:

Чому відпустив у останній політ?

Чому ти хмаринко мене не прикрила?

Чому від ракет не сховала мій світ?

Хмаринко, хмаринко, віддай мої крила,

Верни мене рідним з небесних орбіт!

Мій вітер терплячий, звук смерті шиплячий,

Не зміг зупинити, затримати час.

Лети до Вітчизни, що в жалості плаче,

Теплом обласкай й обійми всіх за нас.

Мій місяцю ясний, ти свідок нещастя.

Чому не засяяв, чом зло не всліпив?

Ти можеш доріжку крізь морок прокласти,

І нас повернути зі свіжих могил?

Чиясь злая воля, ввела біль у долі.

Для рейсу знайшла в трощі мрій світу край.

Додому летіли, життям пломеніли…

Тепер летимо рейсом вічності в рай.

01.02.2020

Я так довго блукав, я шукав Божих істин,

Я боровсь у житті, і стомився в борні.

Я невіру пізнав  й зрозумів в світі пріснім:

Не вписати мені рими щастя в пісні.

Я зійшов в інший світ, де простори безмежні,

Поклонився Йому, перейшовши межу.

Попросив навести на шляхи приналежні,

На яких для душі спочивання знайду.

Він вказав світлий путь, до небес переправу.

Я пройшов до кінця, до воріт в Божий Рай.

У святого Петра я возніс Богу славу,

Сподівався тоді, що прийшов мукам край.

Він воріт не відкрив, і в моєму писанні

Прочитав про гріхи, що набув я в житті:

Як доводив до сліз, був нещирий в коханні,

За провини і лінь розпинав на Хресті.

Як молився труду, а про душу ні слова.

Все заради мети, а мета суєтна.

Як невіру возніс у діяння основу,

Владі душу продав, бо зманила ціна.

Тож дорога мені в вічну ніч і безслав’я,

В вічні муки душі, каяття і мольбу.

Там чекає мене в жах безмежний заслання,

Хоча в Пеклі страшнім я спочинок знайду.

Бо і Пекло, і Рай є домівкою вічних,

Там всі душі живуть, заповів так Отець.

Без домівки душі, в побудовах логічних

Не існує ніде…

Отже справді кінець.

Охоронець тіней зачинив різко браму,

Не впускає мене, в Пекло я не зайду.

Чом не приймеш мене?

Не включаєш в програму

«Виховання» душі.

Я в «ніде» пропаду.

Відповів він мені, хмуро глянувши в вічі:

– Ти на власнім шляху добрі справи робив,

Ти розкрив для людей суть несили одвічну,

Ти навчав і любив, дарував і творив.

Хто з тобою ішов, той пізнав щастя міру!

Ті, кого захистив, возросли у житті!

На важкому шляху ти додав іншим віри,

Ти у віршах розкрив миру думи сумні.

І тоді у думках я звернувся до Бога:

«Мій отець, захисти, я відмовам не рад!»

Відповів він мені: «У сполуці земного

Гріх і Святість в тобі, повертайся назад.

Я верну тебе в світ, заселю в тіло душу,

Пройдеш ти новий шлях, розуміння й добра!

Однозначність душі, я в тобі не порушу

В Пекло, в Рай поведу, як настане пора».

Чом відмовив мені?

До межі знов відправив.

В мене сили катма, щоб боротись в житті.

Інші душі у Рай, а чи в Пекло доправив,

А мене не прийняв, щоб пропав в забутті.

Показав він мені Пекло й Рай споконвічні.

Озирнувся навкруг, там оселі пусті…

Не бува лиш святих, не бува тільки грішних,

Пекло й Рай не в Творця, Пекло й Рай – у Душі.

2019

Я ходив по господах, я ночами не спав.

Я шукав в людях правду, я не знав інших справ.

Я приходив до бідних, і в нещасних очах

Не було видно правди, лише голод і страх.

Із питанням звертався до учених отців:

«Серед вас не злічити світу знань мудреців.

Пошук правди щоденно, ви в науці вели…».

Їхня ж путана правда додала в світ імли.

У надії заходив до церковних жреців:

«Ви спілкуєтесь з Богом, в цих речах правда слів».

Ієреї казали: «Правду знаємо ми,

І тобі за монетку, ми б її продали».

Я приходив до владних, і питав про життя:

«Як крізь час правда люду провела в майбуття?».

Насміхались із мене: «Не пробив правди час, 

Нас брехня породила, і довірливість мас».

Я звертавсь до громади: «Правду мовте мені,

Вас багато, ви разом, ваші думи земні».

Всі про щось гомоніли, було тисячі слів…

Тільки я не второпав, кожен плів, що хотів.

І тоді я звернувся до Природи Творця:

«Ти усе про всіх знаєш, суть буття до кінця!

Розкрий істинну правду, я весь люд обійшов».

Він мені не отвітив, теж її не знайшов.

15.12.2019

Чекаєш ти, і я чекаю,

Щоб знов зустрітись навесні.

Та пролітають марно дні.

Ідуть роки: життя минає…

Ти не прийшла у час туги,

Коли була як світ потрібна:

Не стала поцілунків гідна,

Не віддала старі борги.

Я теж до тебе не прийду,

Щоб віднайти дорогу в долі,

Не порятую від неволі,

Не спокушу, як змій в саду.

І буде день, і буде ніч,

І буде щастя, буде й горе.

Час протиріччя не поборе

Й не поведе життя навстріч.

Проживши доленьку чужу

Відкрию незвершену дію –

Що не здійснив найбільшу мрію:

Не перейшов в твій світ межу.

08.12.2019

ДОРОГІ ДРУЗІ!

Запрошую Вас на свій творчий вечір, який пройде у вівторок 29.10.2019 року о 17.00 в актовій залі головного корпусу Національного авіаційного університету (м.Київ, проспект Космонавта Комарова,1).

Головною подією зустрічі буде презентація нової збірки поезій

«Я НАД ВІРШАМИ СУМУ ПАН…»

Це буде авторський концерт, в якому кожне слово поезій спрямоване на душу глядачів – пробуджує в ній співчуття, біль за чуже горе, любов до життя. Це слова вченого – прагматика. І ця поезія, зачіпаючи струни душі, викликає почуття, які роблять нас людьми!

Прийшовши на творчий вечір Ви зможете в цьому пересвідчитись!

З повагою,

Ю.Тесля

Всі знають – що творіння, це справа Божа. А руйнування – справа Сатани. Будь яке життя – це вибір між творінням і руйнуванням. Ось дві строфи з мого вірша «СТРАХ»:

Ми вибираєм без кінця

На шальках терезів майбутнє.

Вмикаєм розум, слово путнє

З-за консультантського плеча.

…

Безповоротне горе в тім,

Якщо цей вибір створить зміни

Чужим життям біду й руїни,

Щоб стати ненависним всім.

На жаль, досить часто буває в нашому суспільстві, що за те, що ти щось створив, тебе звинувачують, гноблять, знищують. Колись почув крилатий вислів від одного режисера, якого ще в радянські часи змусили виїхати з України: «В Україні флора хороша, але фауна…». Не хочу, щоб зараз теж так думали про нашу Вкраїну. Тому власним прикладом хочу показати різницю між творінням і руйнуванням. Показати шлях до правильного вибору.

За останні роки я став одним із самих відомих вчених України. Про мене практично всі чули і всі знають. Знають теорію несилової (інформаційної) взаємодії. Розкуплені практично всі і монографії, і науково-популярна книга (тому в найближчі дні на моєму сайті teslia.kyiv.ua з’являться всі ці книги в форматі PDF). Пишуть із-за кордону, з проханням вислати книги. Мене запросила стати експертом по питанням комунікативних взаємодій сама поважна міжнародна організація. Неодноразово запрошували в КНР з виступами по теорії. Є публікації в зарубіжних виданнях США, Франції, Болгарії, і т.д. Все це завдяки піару, який допомогла зробити Єгорченко І.А., що назвала мене псевдонауковцем. Був суд. Перша інстанція визнала, що обвинувачення Єгорченкової І.А. є недостовірними.

Друга інстанція – що це оціночне судження. Для незнайомих з юридичними термінами поясню – оціночне судження, це суб’єктивна думка, яку не можна ні довести, ні заперечити. Іншими словами, оціночне судження – це ОБС (одна баба сказала). І кожен має право на свою суб’єктивну думку!

До речі, ні тоді, ні зараз не існує жодної (!!!) наукової праці, яка б заперечувала результати теорії несилової взаємодії. Показувала б неадекватність комп’ютерної моделі Природи, що лежить в основі теорії. Заперечувала б результати експериментів. Показувала б помилки в методах і моделях побудови рефлекторних інтелектуальних систем (які створюються на базі названої теорії). Хоча, якщо почитати соцмережі, то ті, хто теорію не вивчав, і навіть не читав монографій і статей, впевнені, що це псевдонаука. Ми вже це проходили, і щодо кібернетики, і щодо генетики. Основна ідея теорії – те, що Всесвіт цифровий (див. повний https://www.youtube.com/watch?v=XRw7ZbImVxI, а не скомпільований кимось і розповсюджений в Facebook репортаж про семінар). Як видно з семінару, з цим погоджуються далеко не всі. Але сьогодні цю ідею підхопила відома в світі теорія симуляції, яка зараз бурхливо розвивається. Почекайте років 10-20. І Ви побачите, що я був правий! І це одна з небагатьох можливостей науки України стати визнаною на світовому рівні. Невеликий уривок з мого вірша «НЕ ЗАБУВАЙ МЕНЕ!»:

Люблю негідників в науці, хто не сприйнявши мій політ,

Гнобили жовчно за ідею, що привнесла несилу в світ.

Їм невдоумок, що з роками, панівна цифра включить все.

Нові знання в сітях ганьбили, моє затьмаривши лице.

Це була приказка. А тепер сама казка. Я все життя щось створював. Систему управління будівництвом Південно-Української АЕС, яка була визнана типовою для Міненерго СРСР. І проіснувала з 1985 по 2010 рік. Системи управління проектами і багатьох приватних компаніях: девелоперських, системних інтеграторах, літакобудівних, будівельних; в університетах; в ДПА України і т.п. За це був удостоєний і медалі «За працю і звитягу», і Державної премії України в галузі науки і техніки. Останній проект – створення факультету інформаційних технологій (ФІТ) в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Прекрасний, успішний проект. З усією відповідальністю заявляю – по професіоналізму, відношенню до студентів, відношенню між викладачами, сучасним методам навчання це найкращий факультет університету. Конкурс на бюджетні місця майже в 4 рази вищий ніж на споріднений факультет комп’ютерних наук і кібернетики. Взагалі самий високий в університеті. Всі старшокурсники працюють. Хоча факультету тільки 5 років в минулорічному опитуванні газети «Бізнес» серед роботодавців в сфері технічних наук КНУ ім.Т.Шевченка саме завдяки факультету (а технічні науки лише на ФІТ) зайняв друге місце після НТУ КПІ ім.І.Сікорського. Ще раз наголошую. Це лише на 5-й рік існування!!! Практично по всім дисциплінам  відеолекції. По всім – електронні матеріали. Повністю «безпаперовий» навчальний процес. Он-лайн навчання. Девіз «Навчання через практику». Девіз «Викладачі і студенти одна команда – яка створює майбутній кадровий потенціал України в галузі ІТ». Девіз «Тільки позитивні несилові взаємодії (на силові має право тільки декан)».

В КНУ ім.Т.Шевченка я був запрошений як професійний керівник проекту для створення ФІТ. І успішно його реалізував. З цим погодились викладачі і співробітники, які в результаті таємного голосування висловили довіру перед моїм переходом в НАУ (93%). З цим погоджуються і студенти ФІТ. Можете запитати в них. Проект закінчився. Факультет створено. А в НАУ мене запросили ще на більш цікавий і масштабний проект! Тому я написав заяву на звільнення за власним бажанням, і зразу був прийнятий на роботу проректором.

Тепер про головне. В першу чергу для молоді. Для молоді нашої держави. Можна щось створювати, а можна щось руйнувати. Біда України – що дуже багато людей налаштовані на руйнування. Самі майже нічого не створюють, зате інших ганьблять, знищують, не дають працювати і т.д. Це було написано в одній публіцистичній статті ще років 15 назад. Вона називалась «Війна чи Мир?». І одна з головних тез: «Найбільший ворог України – людина, яка вказує на ворога».

Я, Тесля Юрій Миколайович, доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, професійний проектний менеджер міжнародного рівня (навчався в США). Був переможцем Республіканської і Всесоюзної олімпіад з програмування (http://teslia.kyiv.ua/?page_id=9). Ввів в науку поняття «матричних інформаційних технологій», автор теорії несилової взаємодії, і…поет (вже вийшло дві збірки, з якими можна познайомитись на сайті). Маю більше 200 наукових праць. Близько 30 (!!!) захищених кандидатів і докторів наук. Вчений в галузі ІТ, програміст, менеджер, і як кажуть і пишуть літератори – непоганий поет. Всі теоретичні розробки доведені до практичної реалізації, в тому числі й ті, що основуються на теорії несилової взаємодії. І тепер мене шельмують в соцмережах люди які не мають і 10-ї частини цих заслуг?! Які не здатні не те що захистити 30 науковців, які не здатні в своїй більшості захистити себе. І вони мають совість оцінювати когось??? Та ні, не оцінювати. А просто БРЕХАТИ. Пишуть, що суд визнав мене псевдонауковцем. Це або треба бути великим брехуном, або без совісті, або просто не знайомитись з результатами суду. Вище показано, що це оціночне судження, це суб’єктивна думка, а не рішення суду. І той хто стверджує, що суд визнав мене псевдонауковцем не просто бреше, це вже НАКЛЕП. Так, до слова, за наклеп вже слідує кримінальна відповідальність. Пишуть, що мене з тріском вигнали з КНУ ім.Т.Шевченка. Ця БРЕХНЯ, теж є НАКЛЕПОМ.

Ще одне. Заборона на професії. Чомусь в НАУ, куди я був запрошений як фахівець – вчений і практик з цифровізації, збираються підписи, щоб я не був проректором. Дорогі мої. Цифровізація – це моя професія. В цій сфері я і доктор наук, і практик, який створив і впровадив ряд масштабних систем. Ви хочете щоб я пішов? Ви в цій професії кращі за мене? Ви мені гірше зробите? В приватних компаніях я заробляв своїм розумом, професіоналізмом в ІТ і проектному менеджменті в десятки разів більше, ніж в університетах. І більше ніж мої шельмувальники разом взяті. Чи ви хочете, щоб я взагалі виїхав з України, бо тут фахівці не потрібні?

А Я ХОЧУ, ЩОБ МИ СТВОРИЛИ ПЕРШИЙ В УКРАЇНІ ЦИФРОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ. Так як в свій час ми створили типову АСУ для Міненерго СРСР. Так як ми створили і впровадили PRP-system для багатьох приватних компаній. Так як ми створили найкращий ІТ факультет. Тому я в НАУ. Бо керівництво НАУ поставило таку задачу.

Дорогі студенти НАУ! Дехто з Вас підписав звернення, щоб мене звільнили з посади проректора. Ви мене не знаєте. Ви навіть не знаєте тих людей, які знають мене. Ну поспілкуйтесь з студентами ФІТ КНУ ім.Т.Шевченка. Ви молоді. І швидше знайдете спільну мову з такими ж молодими людьми. І вони Вам розкажуть за мене всю правду. Можливо і не приємну для мене. Можливо приємну. Але це буде правда від людей, які знайомі зі мною. А не неправда від людей, які зі мною не знайомі, але впевнили Вас, що підписати звернення за моє звільнення потрібно, переслідуючи якісь свої цілі. Швидше всього пов’язані з шельмуванням НАУ та його керівництва.

Я не буду вести з такими «опонентами» дискусії. Ті, хто налаштовані на руйнування для мене просто не існують. Але якщо за мене заступляться мої друзі, викладачі, студенти, я буду їм вдячний. Не із-за себе. А із-за того, що ми поборемо зло, бажання когось знищити, щось зруйнувати. А це фундамент моєї теорії несилової взаємодії. Я звертаюсь до всіх, хто читає це звернення. Розповсюджуйте його. Нехай воно дійде до всіх. Боріться з тими, хто наживається на руйнуванні. Захищайте творіння і творців. Щоб в Україні запанували принципи несилової взаємодії: впливати один на одного так, щоб створювати позитив. І тоді всі будуть щасливими. Ми всі прийшли в цей світ, щоб творити. Я Творець, тому за мною Бог! І іншого судді не існує. Це я кажу Сатані і його слугам…

Дорогі друзі!

Спішу поділитись приємною новиною! Побачила світ моя нова збірка поезій «Я над віршами суму пан…». Сумна роль білого клоуна на обкладинці – це лейтмотив поезій, викладених у цій книзі. Лише людина з великим гарячим серцем може переживати за інших, бути пов’язаною з їхніми почуттями, не мати можливості уникнути їхньої болі і страждань. Ця книга пробуджує почуття, які і є сенсом нашого життя. Кожен рядок книги поезій – боротьба за життя, до межі, на межі, а інколи і за його межею. І зворотня сторона обкладинки книги показує читачеві альтернативу. Якщо в тебе кам’яне серце – чужі переживання його не зачеплять. Саме вибір між добром і злом, вибір між життям і смертю, між вірністю і зрадою, між любов’ю і ненавистю – проблематика більшості поезій, які введуть читача у світ переживань, у світ сліз, які омиють його від усього поганого, зашкарублого, очистять його душу заради радості в житті! Більшість віршів цієї збірки є на моєму сайті. Найближчим часом буде організовано презентацію книги. Інформацію про це Ви знайдете на сайті. Там книгу можна буде придбати.

Ваш Ю.Тесля