Дитинство

Дитинства спогад – сонечко весною,
В полях теплом розбещує сніжок.
І капотить зима з дахів водою.
Бруньки життям наповнюють садок.
Ось хлопці м’яч футбольний набивають.
Дівчатонька гуляють в платтячках.
Сміття з городу бабця загрібає.
Дідусь мудрує щось в своїх снастях.
Травичка біля хати проростає,
І пролісків синіють пелюстки.
Повітря чисте, аж душа співає!
Живеш і мрієш…молоді роки…
Невже було це, і було зі мною?
Купання у Дніпрі під лет нічних зірок.
Рибалка, ліс, свята, футбол юрбою,
Навчання і талант – як в світ бажань квиток.
Та віддаляє світ дитинства дійства,
Які були життям в чарівнім сні.
Возріс в ділах, ввійшов в столичне місто,
В сім’ї панів пізнав нові пісні.
Достаток є, звання є і посада.
Робота, друзі, панський кабінет.
І дар років, хмільна й зрадлива влада.
Як з терену й цвітів чадний букет.
З бажання снів ніколи не проснутись.
І хоч проклав до власних мрій місток.
Душа щемить, бо хочеш повернутись…
Та не дістать в дитячий світ квиток.

2019

Страждання

В собі один, один, один…
І не чекаю в долі цвіту.
Бо все навкруг – буденність світу.
Бо все навкруг – безмежжя плин.
Темниці сон, не сон в темниці?!
Не пробудитись у бутті,
І не сховатись в забутті.
Це біль душі, яка не з криці.
Вона за гратами, в раю.
І не змінити шлях до плахи.
Не вознесуться щастям птахи,
Не заспівають піснь мою.
Образа й відчай не в ім’ї.
Неправди сіль в душевних ранах.
І я кричу в життя кайданах,
Прошу блаженства в каятті.
В душі катує розпач дум,
Що з дня минулого спливають,
Тривожать сон, і серце крають,
Пекучий викликають сум.
Цим катуванням, в самоті
Я породив химеру зради.
Проторив шлях до свої страти,
Проторив шлях гіркій сльозі.
Знайди мене в своїм житті.
Подай мені спасіння руку.
Щоб відвернуть від мене муку,
Помилуй душу на хресті.
2018

Помилка

                                                   Передмова
Вже кілька років він її чекав.
          За браму у журбі виходив.
                   І все дивився ген
                           за виднокрай…
І тут побачив,
          На святій дорозі,
                   Її, струнку і молоду.
                           Вона прийшла… поклавши мукам край!
                                             Спогади
Її зустрів він на краю Землі. Поцілувались, і згадали дні життя минулі.
Вони не бачились десятки довгих років?! Що просвистіли біля скронь, як кулі.
Яка ж красива ти, така як і була! Він пригорнув її, в минулий час прокинувши місточок.
Я так чекав тебе! Я пестив пам’ять днем, коли почую знов, твій милий голосочок.
Ти пам’ятаєш час? Ми працювали вдвох. Раділи і жили, поки біди не сталось.
До тебе почуття, тримав я у собі. Але у згубний час, все різко обірвалось.
В той день у кабінет, злим роком увійшов,  щоб те, що мав в душі, розкрити без зупину.
Та бачу, ти спішиш, нічого не сказав. Не взяв на себе я, за спізнення провину.
І ти пішла одна. І я лишивсь один. Ти до маршрутки крок, поспішно спрямувала.
Лиш тінь твоя зійшла, як вийшов він услід. А ти його тайком, в маршрутці привітала.
Він за тобою сів, міцний як скельний дуб. А я стояв як пень, підрубаний, корявий.
Наступний день прийшов… З маршрутки вийшла ти. А за тобою він, як піхотинець бравий.
Враз день змінила ніч?! Подумав я про те, що це не я а він, оспівує кохання.
І що це не спроста, удвох ви десь були. А я достойний був, лише твого прощання.
Ти підійшла: «Привіт, сказати щось хотів? Тому й чекаєш тут, на мене, від учора?».
Злякався я тоді, що ти промовиш «Ні», бо порівняно з ним, я справжняя потвора.
Нічого не сказав?! Ходити перестав, до тебе в кабінет, з тобою розмовляти.
А потім взагалі, роботу поміняв, бо не хотів щодня, тебе з ним зустрічати.
Та все своє життя, я згадував тебе, я згадував тепло…душі у кожнім слові.
Я згадував прихід, щоранку в кабінет. І чари привітань, і блиск очей в любові.
І що б там не було, чого б не досягнув, продовжував тебе, усе життя кохати.
А як же потім ти? Чи одружилась з ним? Чи ви жили в ладу? Чи діточок багато?
Вона дивилась в даль і плакала в собі?! Бо не могла ніяк, слова його збагнути.
Ну як ти міг скажи, придумати таке? Ну як ти міг для нас, майбутнє відвернути?
Про кого ти згадав? Не пригадати вже. Неначе був такий? Та з ним лише віталась.
Щодня летіла я, до тебе, милий мій. І лиш з тобою я, навіконьки б зосталась!
І не було із ним, нічого взагалі. А що спішила я, то збіги випадкові.
Від тебе милий мій, чекала почуттів, чекала смілих дій, чекала слів любові!
Ти ж пам’ятаєш час, коли в роботі ми, творили і жили – це щастя дні з тобою.
І серця палкий стук, і блиск твоїх очей, і ніжність доторкань, вважала я судьбою.
Заплакала вона! Заплакав з жаху він!!! Як міг зробити я, помилку непоправну?
Як пізно я прозрів… Не виправити суть?! І не змінити час, що долю дав бездарну».
 
                                                     Післямова
 
Це на краю Землі,
          Зустрілись душі їх!
                    І більше ні за що,
                           Прощатись не хотіли.
Наговорились вдвох.
            Простили помилки.
                   Й за браму в вічний Рай
                            Обнявшись полетіли!
2018

МАРТОЧЦІ В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ!

Наша Мартусенька, наша квітусенька,
Татова радість, і мамочки світ!
Ти наша внученька, ніжная рученька
Нам принесла із дитинства привіт.
Ти посміхаєшся, ділом займаєшся,
Граєш машинками, робиш торти.
Дуже спортивная, впертістю сильная!
Цим у майбутнє возводиш мости.
Ти як близняточка, нашої Наточки.
В неї береш гени праці й краси.
Папа твій відданий, Марточці підданий.
Він твоя міць у майбутні часи.
Ростом міняєшся, жити навчаєшся,
Ти вже керуєш, і маєш думки.
Сильна бажаннями, і умовляннями,
Що в магазині покласти в сумки.
Дні від народження, взрослості сходження,
Ти не проходиш, а стрімко летиш.
Вчишся, стараєшся, з старшими граєшся,
З ними в дискусіях ти не мовчиш.
Ти красотулічка, наша Мартулічка!
Ми тебе любим, і раді вітать:
З святом народження! І без погодження
Ми дозволяєм за щастям злітать.
Щоб радість світлая, добрим привітная,
Тебе кружляла роками життя!
Будь здоровенькою, будь розумненькою
Сміло крокуй у своє майбуття!
17.06.2018

ОЛЮНІЧЦІ В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Моє ти золотко, моє ти сонечко!
Ти у моїй судьбі, як в світ віконечко.
В розлуці пестить сум, та все нагадує,
Що ти створила світ, і це так радує!
Твій надвисокий стан, твоя посмішечка,
До тебе у полон ввела доріжечка.
Ти обнімаючись, щасливу дариш мить!
А з поцілунками, душа у вись летить!
Ведеш мене вперед, стежками різними.
Підтримуєш ходу словами ніжними.
Нас на шляху містки, тримають вірністю.
Ти прокладаєш шлях душі покірністю.
Все що бажаєш ти, ділами скріплюю.
Люблю тебе удень, вночі підкріплюю!
Не залякати нас законом старості.
Ми пристрастю зняли загрозу слабості.
Ти очаровуєш мене, ти дар підсилюєш!
Своїми діями, мене окрилюєш.
Ти панночка моя, а я твій вірний раб!!!
Роблю що скажеш ти, бо ти життя прораб.
Ти у верхи на трон, зійшла чарівністю.
А я в низах застряг, краси нерівністю.
Ти підкладаєш слів, талановитий склад.
А я беру його в віршів квітучий сад.
Ти мій небесний звід, незгасна зірочка.
За все що робиш ти, тобі п’ятірочка!
З тобою я лечу, без тебе плентаюсь?!
З тобою йду в мету, без тебе вештаюсь?!
Зі мною будь в роках, і я возрадуюсь!
Про всі думки твої – я сам здогадуюсь…
Бо ми одне єство, ти справжня умнічка,
Мій найцінніший клад, моя Олюнічка!!!
27.05.2018

ЛЬОШІ КАТАЄВУ В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ!

Ти на вершині майбуття,
Свій погляд кидаєш в долину.
І крізь туман і дощ – перлину
Виймаєш з сутнього знання!
Ти виростаєш у собі.
Ти в снах лишив дитинства мрії.
Ти пробудив дорослі дії,
Щоб успіх віднайти в житті.
Ти Льоша, Олексій, в роках,
Ти вченим Дмитровичем станеш!
Несилові знання дістанеш,
Щоб відвернути людства крах
Живи, радій, учись, гуляй,
Рости у долі поіменній.
І в ролі вченого знаменній
Портал знайди. В верхи злітай!
Щасливий будь у всі часи!
Прийми в життя міцне здоров’я.
Хай окриляє славослов’я,
Твої діла, на всі віки.
16.05.2018

Не залишай мене…

Не залишай мене в журбі?!
Ще трішки дай мені свободи,
І від розмови насолоди,
І відпочинку від борні.
 
Не залишай мене тоді,
Коли в собі тихенько плачу?!
Бо я своє минуле бачу,
Роки проживши не прості.
 
Не залишай мене в ході?!
Бо я в житті не знаю броду,
І не вернусь з свого походу,
І не верну любов тобі.
 
Не залишай мене в собі?!
Бо я твою стривожу душу.
І поцілунком сон порушу,
Збудивши почуття палкі.
 
Не залишай мене в судьбі?!
Бо я тебе стражданням мучу.
Біль розставання, неминучу,
Внесу в твої майбутні дні.
 
Не залишай мене вві сні?!
Де я до тебе пригортаюсь,
І за гріхи майбутні каюсь,
І сльози втрати ллю рясні.
 
Не залишай мене в пітьмі?!
Мені тут страшно, я сумую.
Тебе нема, тебе не чую?!
Усмішок зникли промінці.
 
Не залишай мене в юрбі?!
Подай мені спасіння руку,
І припини нестерпну муку,
Душі в пекельному вогні.
 
Не залишай мене в житті?!
Бо я для тебе світ надії.
Я претворяю в дійсність мрії,
І підчиняю рух меті.
 
Ти увійди в мої світи,
Де причарує слово боже!
Там залишить мене не зможеш?
І будем разом на віки!

04.07.2018

Народ

 
Ми знов і знов міняєм стрій,
Щоб жити так, як всі народи:
Зі Сходу, Штатів, і Європи.
Приймаєм недосяжність мрій.
 
Чи не все рівно стрій який,
Якщо ладу немає в домі?
І замість радості в полоні
Ведемо лік життя гіркий.
 
Я бачу – голови зривають,
Ламають плечі, рвуть тіла,
І очищається Земля,
І всі минуле забувають.
 
Ми монументи нищим в злі!
Буцім мерці живуть в граніті.
Хоч їх давно нема на світі,
Для нас вони всі москалі.
 
Стираєм пам’ять про батьків.
Ми забуваєм їх надії.
На їх могилах топчем мрії,
І підмітаєм пил віків.
 
Ми фінансуєм забуття.
Грошей катма?! Розрусі платим!
Щоб час пройдешній поховати
Б’ємо в минуле без пуття.
 
Ми проклинаємо царів.
Ми ненавидим комуністів.
Їх партбюро, й секретарів.
І президентів-пародистів.
 
Так, не були вони святі?!
Свої гріхи прекрасно знали.
Як їх підручні розпинали
Життя народу на Хресті.
 
Зв’язавши час тугим вузлом
За колоски вели на страту.
«Врагів народу» здали кату.
І помножали владу злом.
 
Вони з народу кров пили.
Вони гуляли і накрали.
Воно добро на смерть карали.
Вони за край душі зайшли.
 
А ми із Вами не такі?
Ми зАвжди чесні й працьовиті?
Всі біля нас щасливі й ситі?
І ми не грішні? Ми святі?!
 
Т-а-а-к… Не забути що було?!
Хоч не згадали слово Боже.
Каміння кидати не гоже,
Якщо життя в гріхах пройшло.
 
Нехай хто в світі без гріха,
Той перший кине в грішних камінь.
І хай замінить в Божім храмі
Людської віри пастуха.
 
Ми кріпаків застій пройшли.
Ми при царизмі гнули спину.
Соціалізм піддали плину.
В капіталізм урешт ввійшли.
 
І що тепер? Нові вожді?!
Нові правителі у ражі.
І знову слава при житті,
І ярлики по смерті вражі?!
 
Щоб щось створити у житті,
У сьогоденні зло змінити,
Не у минуле треба бити,
А майбуття скорить меті.
 
Дивись що робиться навкруг.
Міняй червиве сьогодення.
Шукай в добрі життя натхнення.
Щоб зло зорать тягни свій плуг.
 
Бо щось не краще… Гірше все?!
Один з другого шкуру лупить.
Він украде якщо не купить,
І з бідноти багатство ссе.
 
Ми обираєм тих вождів,
Що обкрадають нас й державу.
Ми не несем країні славу.
Ми сум несем у даль років.
 
Вони – частина нас усіх.
Бо ми народ, ми влади сила!
Нас всіх Вкраїна породила!
Несемо з ними спільний гріх.
 
І що тепер навколо нас?
Героїв вулиці у ямах.
Верховний храм в кровавих плямах.
До влади лють народних мас.
 
Розруха в головах людей.
І не вина верхів державних,
Що у низах в ділах безславних,
Багато згинуло ідей.
 
Доноси Сталін не писав.
Хрущов не крав свиняче рило.
А Брежнєв не якийсь п’яндило,
Що з дуру кран на спирт зміняв.
 
Сусід доноса написав.
Свинар украв із ферми рило.
Завгосп по п’яні, як дурило,
На брухт новенький кран списав.
 
В верховній раді клан панів
Штампує справи величаві.
Закони дарствує Державі,
Щоби народ ще зубожів.
 
Вони творять народу зло,
Самі ледь вийшовши з народу.
І восхваляючи свободу,
Гадюче створюють кубло.
 
Ось автохам над людом зріс,
Спинивши мерс на переході.
В своєму задньому проході
Йому б узріти палі зріз.
 
Начальник офісних рабів,
Підлеглих криками гартує,
Створить вакансію планує,
Для грошовитих упирів.
 
В метро дідусь раптово зблід.
Сидить юнак на місці знака?!
Не звільнить місце вурдалака,
Щоб сів нещасний інвалід.
 
Хтось за квартиру не сплатив.
А хтось брехню в TV розносить.
Хтось в закупівлях гроші косить.
А хтось убивцю відпустив.
 
Отак живем. Життям терплячим,
Мізерне створюєм добро.
Та претворяєм зло у зло,
Поки в собі це зло не бачим.
 
Розруха в головах у нас.
В серцях жадоба, злість і заздрість?!
І не прийде в країну радість,
Якщо не зміним душі мас.
 
Коли у зло задумки йдуть,
Тоді біда в країні править.
Коли ж душа добро розправить,
Діла країну піднесуть.
 
Нехай терпіння і любов,
Повернуть всіх до правди Бога.
Щоб в час направила дорога,
Де не проллється більше кров.
 
Де думи праведні й святі
По ланцюгу сотворять дію,
Що принесе в життя надію,
Почути з райських сцен пісні.
 
Щоб ми в УкрАїні своїй,
Любов’ю і Добром сповиті,
Трудом шляхетним знамениті,
Дістались недосяжних мрій!
01.05.2018-30.06.2018

Хто ти?

Ми йдемо по дорозі з тобою, в стукіт серця вкладаючи мову.
Бо слова, це обмеження думки. Ми ж серцями ведемо розмову.
Ми все знаємо, все розумієм, та про це не говорим з тобою.
Ми все бачимо, все відчуваємо, називаємо шлях свій судьбою.
Ми по різним дорогам ідемо, але разом, єднаючись в суті.
Це не те що на спільній дорозі, одностайність і вірність забуті.
Ці дороги камінням сплелися, розбивають нам ноги у рани.
Ми у русі шукаємо щастя, ми майбутнє складаєм ділами.
Ми йдемо по життю не синхронно. І буває ти сходиш з дороги.
Потім знову до мене вертаєш, поцілунком змінивши тривоги.
Піднімаючись і спускаючись, ми проходимо гори й долини.
Ми йдемо по них, обнімаючись, бо ми цілого дві половини.
Ти опора моя і надія, ти ведеш в майбуття без спочину.
Ми проходимо горе і бідність, ми проходимо рідну Вкраїну.
Ми минаємо гроші і владу, обганяємо хитрих і підлих.
Ми лишаємо тих хто спинився, ми стрічаємо втрачених рідних.
Ми на різних дорогах з тобою, в стукіт серця звіряємо кроки.
Ми не бачимо тих хто за нами, своїм рухом даємо уроки.
Ми проходимо сумнів і розпач, ми шукаємо захисту в Бога.
Лиш не знаю, чи ти є насправді? Чи знайшла тебе в мріях дорога?

САШУНІ В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ!!!

Ти щоранку міняєшся, ти до себе звертаєшся,
Ти у мріях своїх підростаєш щороку.
Ти себе не соромишся, ти за Всесвітом гонишся,
Ти обрала собі у майбутнє дорогу.
 
Мама, тато і Льошенька, в них Сашунька хорошенька.
Ми із Олею хвалимось, ти розумниця наша!
Ти миленька як квіточка! Ти красива як зірочка!
Ти одна у Галактиці! Ти Катаєва Саша!
 
Проростай у хімічності, обери справу вічності.
Ти зумієш характером, перешкоди збороти.
Хай батьки твої ціняться, хай здоров’я не зміниться,
Нехай в дійсності збудуться, снів щасливих польоти.
 
Дорогесенька внученька, кладемо в твою рученьку
Обіцянку підримати, і дістать зірку з неба.
Нехай радість прокинеться, і з коханням зустрінеться!
Ти рости наша дівчинко, від дитинства до себе!
02.05.2018