ХМАРИНКА

Чому тепле сонце тепер під ногами?

Чому повний місяць на небі поник?

Чому я не бачу сльозними очами?

Чому скрізь лунає безвиході крик?

Тебе я згадаю, у рідному краї

Один залишився, без мене вовік.

Нав’язлива думка твоє серце крає:

Чому відпустив у останній політ?

Чому ти хмаринко мене не прикрила?

Чому від ракет не сховала мій світ?

Хмаринко, хмаринко, віддай мої крила,

Верни мене рідним з небесних орбіт!

Мій вітер терплячий, звук смерті шиплячий,

Не зміг зупинити, затримати час.

Лети до Вітчизни, що в жалості плаче,

Теплом обласкай й обійми всіх за нас.

Мій місяцю ясний, ти свідок нещастя.

Чому не засяяв, чом зло не всліпив?

Ти можеш доріжку крізь морок прокласти,

І нас повернути зі свіжих могил?

Чиясь злая воля, ввела біль у долі.

Для рейсу знайшла в трощі мрій світу край.

Додому летіли, життям пломеніли…

Тепер летимо рейсом вічності в рай.

01.02.2020

ВІД ВОРІТ

Я так довго блукав, я шукав Божих істин,

Я боровсь у житті, і стомився в борні.

Я невіру пізнав  й зрозумів в світі пріснім:

Не вписати мені рими щастя в пісні.

Я зійшов в інший світ, де простори безмежні,

Поклонився Йому, перейшовши межу.

Попросив навести на шляхи приналежні,

На яких для душі спочивання знайду.

Він вказав світлий путь, до небес переправу.

Я пройшов до кінця, до воріт в Божий Рай.

У святого Петра я возніс Богу славу,

Сподівався тоді, що прийшов мукам край.

Він воріт не відкрив, і в моєму писанні

Прочитав про гріхи, що набув я в житті:

Як доводив до сліз, був нещирий в коханні,

За провини і лінь розпинав на Хресті.

Як молився труду, а про душу ні слова.

Все заради мети, а мета суєтна.

Як невіру возніс у діяння основу,

Владі душу продав, бо зманила ціна.

Тож дорога мені в вічну ніч і безслав’я,

В вічні муки душі, каяття і мольбу.

Там чекає мене в жах безмежний заслання,

Хоча в Пеклі страшнім я спочинок знайду.

Бо і Пекло, і Рай є домівкою вічних,

Там всі душі живуть, заповів так Отець.

Без домівки душі, в побудовах логічних

Не існує ніде…

Отже справді кінець.

Охоронець тіней зачинив різко браму,

Не впускає мене, в Пекло я не зайду.

Чом не приймеш мене?

Не включаєш в програму

«Виховання» душі.

Я в «ніде» пропаду.

Відповів він мені, хмуро глянувши в вічі:

– Ти на власнім шляху добрі справи робив,

Ти розкрив для людей суть несили одвічну,

Ти навчав і любив, дарував і творив.

Хто з тобою ішов, той пізнав щастя міру!

Ті, кого захистив, возросли у житті!

На важкому шляху ти додав іншим віри,

Ти у віршах розкрив миру думи сумні.

І тоді у думках я звернувся до Бога:

«Мій отець, захисти, я відмовам не рад!»

Відповів він мені: «У сполуці земного

Гріх і Святість в тобі, повертайся назад.

Я верну тебе в світ, заселю в тіло душу,

Пройдеш ти новий шлях, розуміння й добра!

Однозначність душі, я в тобі не порушу

В Пекло, в Рай поведу, як настане пора».

Чом відмовив мені?

До межі знов відправив.

В мене сили катма, щоб боротись в житті.

Інші душі у Рай, а чи в Пекло доправив,

А мене не прийняв, щоб пропав в забутті.

Показав він мені Пекло й Рай споконвічні.

Озирнувся навкруг, там оселі пусті…

Не бува лиш святих, не бува тільки грішних,

Пекло й Рай не в Творця, Пекло й Рай – у Душі.

2019

Правда not

Я ходив по господах, я ночами не спав.

Я шукав в людях правду, я не знав інших справ.

Я приходив до бідних, і в нещасних очах

Не було видно правди, лише голод і страх.

Із питанням звертався до учених отців:

«Серед вас не злічити світу знань мудреців.

Пошук правди щоденно, ви в науці вели…».

Їхня ж путана правда додала в світ імли.

У надії заходив до церковних жреців:

«Ви спілкуєтесь з Богом, в цих речах правда слів».

Ієреї казали: «Правду знаємо ми,

І тобі за монетку, ми б її продали».

Я приходив до владних, і питав про життя:

«Як крізь час правда люду провела в майбуття?».

Насміхались із мене: «Не пробив правди час, 

Нас брехня породила, і довірливість мас».

Я звертавсь до громади: «Правду мовте мені,

Вас багато, ви разом, ваші думи земні».

Всі про щось гомоніли, було тисячі слів…

Тільки я не второпав, кожен плів, що хотів.

І тоді я звернувся до Природи Творця:

«Ти усе про всіх знаєш, суть буття до кінця!

Розкрий істинну правду, я весь люд обійшов».

Він мені не отвітив, теж її не знайшов.

15.12.2019

Чужа доля

Чекаєш ти, і я чекаю,

Щоб знов зустрітись навесні.

Та пролітають марно дні.

Ідуть роки: життя минає…

Ти не прийшла у час туги,

Коли була як світ потрібна:

Не стала поцілунків гідна,

Не віддала старі борги.

Я теж до тебе не прийду,

Щоб віднайти дорогу в долі,

Не порятую від неволі,

Не спокушу, як змій в саду.

І буде день, і буде ніч,

І буде щастя, буде й горе.

Час протиріччя не поборе

Й не поведе життя навстріч.

Проживши доленьку чужу

Відкрию незвершену дію –

Що не здійснив найбільшу мрію:

Не перейшов в твій світ межу.

08.12.2019

Нова збірка

Дорогі друзі!

Спішу поділитись приємною новиною! Побачила світ моя нова збірка поезій «Я над віршами суму пан…». Сумна роль білого клоуна на обкладинці – це лейтмотив поезій, викладених у цій книзі. Лише людина з великим гарячим серцем може переживати за інших, бути пов’язаною з їхніми почуттями, не мати можливості уникнути їхньої болі і страждань. Ця книга пробуджує почуття, які і є сенсом нашого життя. Кожен рядок книги поезій – боротьба за життя, до межі, на межі, а інколи і за його межею. І зворотня сторона обкладинки книги показує читачеві альтернативу. Якщо в тебе кам’яне серце – чужі переживання його не зачеплять. Саме вибір між добром і злом, вибір між життям і смертю, між вірністю і зрадою, між любов’ю і ненавистю – проблематика більшості поезій, які введуть читача у світ переживань, у світ сліз, які омиють його від усього поганого, зашкарублого, очистять його душу заради радості в житті! Більшість віршів цієї збірки є на моєму сайті. Найближчим часом буде організовано презентацію книги. Інформацію про це Ви знайдете на сайті. Там книгу можна буде придбати.

Ваш Ю.Тесля

ДОБРО

Жива душа… Бо ще болить
Щодня чекаючи спасіння.
Живе душа, та жде прозріння,
Чекає смерті світлу мить.
Як Ахерон проплину я,
Побачу щастя не в обмані,
І не в лукавсті, не в дурмані,
Побачу вічний світ добра.
Там очі радістю горять.
Там поцілунок – знак любові.
Там позитивні ролі в долі.
Там вибір дружбою святять.
Ніхто не зрадить, не продасть,
Не обере, не вб’є, не вкраде,
І не обманить зиску ради,
Не наведе на шлях нещасть.
Там вдячність серце полонить.
Там всі творять блаженні дії.
Туди не втраплять лиходії.
Там Фауст ввік розширив мить.
Та не для мене райський світ.
Хоч все віддав в земнім поході
Для інших був завжди в нагоді.
Творив добро до схилу літ.
Цим у житті штовхав у гріх.
Штовхав в брехню і слабість інших.
Спровокував на гріх безгрішних.
Чим перейшов добра поріг.
Своєю працею завжди
Я дарував нужденним мрії.
Себе прирікши, в безнадії,
Забутим бути назавжди.
Я був для них творцем ідей!
Без плати спорилась робота.
За це зневіра, біль й скорбота,
Як гріх добра від цих людей.
Отак в житті страждав не раз,
Допомагав – отримав муку.
Як дяку за добро – розлуку,
І зраду – джерело образ.
У цім добро і гріх – рідня.
Тому караюся щоденно,
Що все добро творив даремно.
Бо гріх добра – чужі життя.
03.08.2019