Категорія: Поезія

Чому тепле сонце тепер під ногами?

Чому повний місяць на небі поник?

Чому я не бачу сльозними очами?

Чому скрізь лунає безвиході крик?

Тебе я згадаю, у рідному краї

Один залишився, без мене вовік.

Нав’язлива думка твоє серце крає:

Чому відпустив у останній політ?

Чому ти хмаринко мене не прикрила?

Чому від ракет не сховала мій світ?

Хмаринко, хмаринко, віддай мої крила,

Верни мене рідним з небесних орбіт!

Мій вітер терплячий, звук смерті шиплячий,

Не зміг зупинити, затримати час.

Лети до Вітчизни, що в жалості плаче,

Теплом обласкай й обійми всіх за нас.

Мій місяцю ясний, ти свідок нещастя.

Чому не засяяв, чом зло не всліпив?

Ти можеш доріжку крізь морок прокласти,

І нас повернути зі свіжих могил?

Чиясь злая воля, ввела біль у долі.

Для рейсу знайшла в трощі мрій світу край.

Додому летіли, життям пломеніли…

Тепер летимо рейсом вічності в рай.

01.02.2020

Я так довго блукав, я шукав Божих істин,

Я боровсь у житті, і стомився в борні.

Я невіру пізнав  й зрозумів в світі пріснім:

Не вписати мені рими щастя в пісні.

Я зійшов в інший світ, де простори безмежні,

Поклонився Йому, перейшовши межу.

Попросив навести на шляхи приналежні,

На яких для душі спочивання знайду.

Він вказав світлий путь, до небес переправу.

Я пройшов до кінця, до воріт в Божий Рай.

У святого Петра я возніс Богу славу,

Сподівався тоді, що прийшов мукам край.

Він воріт не відкрив, і в моєму писанні

Прочитав про гріхи, що набув я в житті:

Як доводив до сліз, був нещирий в коханні,

За провини і лінь розпинав на Хресті.

Як молився труду, а про душу ні слова.

Все заради мети, а мета суєтна.

Як невіру возніс у діяння основу,

Владі душу продав, бо зманила ціна.

Тож дорога мені в вічну ніч і безслав’я,

В вічні муки душі, каяття і мольбу.

Там чекає мене в жах безмежний заслання,

Хоча в Пеклі страшнім я спочинок знайду.

Бо і Пекло, і Рай є домівкою вічних,

Там всі душі живуть, заповів так Отець.

Без домівки душі, в побудовах логічних

Не існує ніде…

Отже справді кінець.

Охоронець тіней зачинив різко браму,

Не впускає мене, в Пекло я не зайду.

Чом не приймеш мене?

Не включаєш в програму

«Виховання» душі.

Я в «ніде» пропаду.

Відповів він мені, хмуро глянувши в вічі:

– Ти на власнім шляху добрі справи робив,

Ти розкрив для людей суть несили одвічну,

Ти навчав і любив, дарував і творив.

Хто з тобою ішов, той пізнав щастя міру!

Ті, кого захистив, возросли у житті!

На важкому шляху ти додав іншим віри,

Ти у віршах розкрив миру думи сумні.

І тоді у думках я звернувся до Бога:

«Мій отець, захисти, я відмовам не рад!»

Відповів він мені: «У сполуці земного

Гріх і Святість в тобі, повертайся назад.

Я верну тебе в світ, заселю в тіло душу,

Пройдеш ти новий шлях, розуміння й добра!

Однозначність душі, я в тобі не порушу

В Пекло, в Рай поведу, як настане пора».

Чом відмовив мені?

До межі знов відправив.

В мене сили катма, щоб боротись в житті.

Інші душі у Рай, а чи в Пекло доправив,

А мене не прийняв, щоб пропав в забутті.

Показав він мені Пекло й Рай споконвічні.

Озирнувся навкруг, там оселі пусті…

Не бува лиш святих, не бува тільки грішних,

Пекло й Рай не в Творця, Пекло й Рай – у Душі.

2019

Я ходив по господах, я ночами не спав.

Я шукав в людях правду, я не знав інших справ.

Я приходив до бідних, і в нещасних очах

Не було видно правди, лише голод і страх.

Із питанням звертався до учених отців:

«Серед вас не злічити світу знань мудреців.

Пошук правди щоденно, ви в науці вели…».

Їхня ж путана правда додала в світ імли.

У надії заходив до церковних жреців:

«Ви спілкуєтесь з Богом, в цих речах правда слів».

Ієреї казали: «Правду знаємо ми,

І тобі за монетку, ми б її продали».

Я приходив до владних, і питав про життя:

«Як крізь час правда люду провела в майбуття?».

Насміхались із мене: «Не пробив правди час, 

Нас брехня породила, і довірливість мас».

Я звертавсь до громади: «Правду мовте мені,

Вас багато, ви разом, ваші думи земні».

Всі про щось гомоніли, було тисячі слів…

Тільки я не второпав, кожен плів, що хотів.

І тоді я звернувся до Природи Творця:

«Ти усе про всіх знаєш, суть буття до кінця!

Розкрий істинну правду, я весь люд обійшов».

Він мені не отвітив, теж її не знайшов.

15.12.2019

Чекаєш ти, і я чекаю,

Щоб знов зустрітись навесні.

Та пролітають марно дні.

Ідуть роки: життя минає…

Ти не прийшла у час туги,

Коли була як світ потрібна:

Не стала поцілунків гідна,

Не віддала старі борги.

Я теж до тебе не прийду,

Щоб віднайти дорогу в долі,

Не порятую від неволі,

Не спокушу, як змій в саду.

І буде день, і буде ніч,

І буде щастя, буде й горе.

Час протиріччя не поборе

Й не поведе життя навстріч.

Проживши доленьку чужу

Відкрию незвершену дію –

Що не здійснив найбільшу мрію:

Не перейшов в твій світ межу.

08.12.2019