НАЙПРЕКРАСНІШИМ ЖІНОЧКАМ І ДІВЧАТАМ ФІТ НА СВЯТО 8-ГО БЕРЕЗНЯ

У весняній красі, сонце гріє любов’ю!
У весняних піснях, в почуттях мліє світ!
У весняних лісах, цвіт дарує здоров’ю,
Як скінченність зими, березневий привіт!

Він прийде у вбранні, що засліплює очі.
Він відкриє уста, щоб з небес линув спів.
І обгорнуть його, ваші руки жіночі.
І зійде втома в даль, із струмком добрих слів.

Березневий привіт, це жінок світле свято!
Безкінечність у світ, цифра вісім внесла.
Із джерел почуттів, яких в серці багато,
Ви даруйте любов, як основу життя!

Щоб в роботі й сім’ї, всі збувалися мрії.
Щоб здоров’я і фарт, Вам воздарствував світ.
Щоб в достатку до Вас, дні прийшли золотії.
І внесли у життя, щастя райського плід.

І нехай вознесе, Вас любов чоловіча!
І нехай освятить, в рід продовження зов.
У майбутнє летіть, хай душа Ваша вічна,
Знайде щастя й тепло, і безмежну любов!!!
2019

Брехня

Моя ти ненько Україно,
Моя нещасна і любима,
Чому стражданнями живеш?
Чому прощення не знайдеш,
У Бога сивого?

Ні року,
Не пройде без біди і шоку,
І не освятиться земля,
Не розцвітуть життям поля,
Які снаряд проорали.
Братів й синів життя забрали,
І надали брехні права,
за люд Вкраїни.

Ця брехня трибуни владні охопила,
Собою правду замістила
І вознесла у славу гріх.
Хто душу праведну зберіг
Той у окопах пропадає,
Своє життя на смерть міняє,
Переступає в рай поріг.

А ті, хто землі розкріпили,
Донбас Росії воздарили,
І Крим віддали без жалю,
Лінчують доленьку святу,
Вітчизни нашої!

Свободу,
Захомутали на угоду,
Царькам, панкам, кровавим псам,
Що зруйнували Миру храм,
Та визнають лиш владну силу,
Народу риючи могилу,
Й брехню даруючи Братам.

Тепер в Україні війна,
Яка дітей врожай збирає,
Вогнем надії спопеляє,
Щоб залишалася зола,
Замість квітучої Вкраїни,
Замість дочки, дружини й сина…
І все заради кумов’я…

Що гроші на біді збирають,
Себе з Росією єднають,
Торгують аж земля гуде,
А для низів брехня пройде,
Агресор, ворог, Путін, злоба,
Грошима ж напхана утроба
У тих хто це в народ несе.

Війна породження паскуд,
Що вознеслись у владне панство,
І їх наряднеє убранство
Ще поміняє Божий люд
На робу зеків.

Чесний суд
Обов’язково обереться,
Народу Воля повернеться,
А щастя й мир в життя ввійдуть.
2019

Рання зіронька

Ти як рання зіронька, на небо зійшла.
Ти моя перлиночка, радість і весна!
Ти війнула в доленьку, теплим вітерцем.
Оросила спогади, юності дощем.

Моя рання зіронько, – ти життя взірець!
Моя ніжна зіронька, – щастя пагінець!
Моя райська зіронько, – ти Богиня снів!
Моя муза-зіронька, – ангелочків спів!

Зчарувала спокоєм, словом розцвіла.
Біля тебе левом став, захистив від зла.
Ти розлилась в доленьці, щастя озерцем,
І мені довірила стати мрій творцем.

Біля мене, зіронько, будь багато днів.
Заслужила радості, й безліч гарних слів.
Почуття нам дарствують, дум і душ злиття.
Знай, за щастя зіроньки лев віддасть життя!!!
2019

Науковий семінар в Київському національному університеті імені Т.Шевченка

ДОРОГІ ДРУЗІ, КОЛЕГИ, І…ОПОНЕНТИ!

Всі ми робимо одну справу. Робимо світ трішки кращим, трішки добрішим і щасливішим. Різними шляхами, різними засобами, з різними можливостями. Це моє звернення супроводжує два важливих сюжети. Моє інтерв’ю в передачі «В фокусі подій» на телекомпанії «Ільдана» (https://www.youtube.com/watch?v=F2QXtnZqWc0&feature=youtu.be), в якому я, як громадянин України, говорю про добро, про несилові взаємодії, про ставлення один до одного, про позитиви, які ми шукаємо в житті. І репортаж з наукового семінару, присвяченого «оцінці» теорії несилової взаємодії (https://www.youtube.com/watch?v=XRw7ZbImVxI). Я хочу, дуже хочу, щоб Ви все побачили своїми очима.

Сьогодні світ стає іншим. Сучасні цифрові технології його міняють. Вони проникають в виробництво, освіту, медицину, геологію, хімію, і т.п. Вони змінюють наше життя. Я пишаюсь, і буду до кінця своїх днів пишатися, що я перший, хто зайнявся діджиталізацією (оцифруванням) фізичних законів Природи. І отримав комп’ютерну модель, в якій в основі руху і взаємодії – інформація. В цій моделі всі об’єкти рухаються так само, як і в нашому Всесвіті, працює релятивістська механіка, є гравітація і інші види взаємодій різної фізичної природи. Але в основі всього цього – інформація.

Я в своїй комп’ютерній моделі оцифрував Природу. Її фізичні закони. А потім описав в теорії НЕСИЛОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ. Зробивши висновок, що саме несилова взаємодія повинна лежати і в основі розвитку суспільства. Немає майбутнього у суспільства, в якому його члени прагнуть отримати позитив через знищення, або створення негативу іншим членам. Потрібно взаємодіяти так, щоб створювати один одному позитив. Щоб створювати мікрони щастя. Тоді і суспільство буде щасливим.

Тепер про семінар. Я хочу щоб всі запам’ятали два основних припущення, про які я говорив на семінарі:

  1. На першому ж слайді основна ідея роботи. На ньому показано наш світ у вигляді комбінацій з одиниць і нулів. Результатами своїх досліджень я показав, що можна побудувати цифровий світ. І тоді виникає питання: а може і наш Всесвіт є цифровим? Поки що відповіді немає. Теорія симуляції каже що так! Але давайте почекаємо. Рано чи пізно наука це доведе, або спростує!
  2. Не закони Природи формують поведінку матерії. А поведінку матерії, яка розвивалась більш ніж за 13 млрд.років ми сприймаємо, як закони Природи. Матерія самоорганізувалась, самоорганізовується і розвивається!

 

 

Тепер про цілі семінару. Для мене їх було дві:

1.Показати «правду» про теорію, і відкинути всі домисли моїх опонентів і деяких журналістів про неї.

2.Показати Вам моїх опонентів. Показати їх аргументи. Для майбутнього. Нехай історія все поставить на свої місця і всі побачать, хто був хто! Я впевнений, що через десять років всі будуть говорити про оцифрування Всесвіту, про побудову комп’ютерних моделей, які на інформаційній основі відображатимуть все те, що є в нашій Природі. А що буде через 100 років? Шлях в майбутнє, це не просто шлях в інформаційне суспільство, це шлях в інформаційний світ. І я хочу, щоб сьогодні всі це почули від мене.

Цих цілей семінар досяг. Подивіться відео. Послухайте і подивіться на мене. Подивіться на поведінку опонентів. Деяких. Що вони оцінювали – теорію, чи мене?! Я не буду це коментувати. Ви самі все побачите. З теорії несилової взаємодії слідує, що ми будуємо своє відношення або до когось чи чогось, або до проявів когось чи чогось. Друге – правильно. Воно веде до розвитку. А перше? Подивіться семінар!

Я почав свою доповідь з того, що сказав про те, що ця робота присвячена діджиталізації Природи. Жоден опонент не повторив цього терміну. Не запитав про ті методи, які я використовував. Я думаю, що більшість із них від мене вперше почули про технології оцифрування. І говорити, що оцифрування – це дурниця, це все рівно, що ображатись на дзеркало, коли в собі щось не в порядку.  Хоча… Мені здається що все таки більшість моїх опонентів є чемними, нормальними людьми, вченими, які не опустились до того, щоб ображати мене. Можливо щось не зрозуміли в теорії. Бо не висловили жодного наукового аргументу, який би заперечував, вказував на помилки в тому матеріалі, який я надав на семінарі, і який є в моїх монографіях. А більшість опонентів навіть не виступали.

Я ні на кого не ображаюсь. Навіть на тих хто ображав мене. Нас всіх буде кому судити. І там, і тут. І нам ще рано судити один одного.

Просто подивіться ці сюжети:

https://www.youtube.com/watch?v=F2QXtnZqWc0&feature=youtu.be

https://www.youtube.com/watch?v=XRw7ZbImVxI

Судовий процес. Апеляція.

Дорогі друзі!
Сьогодні відбувся апеляційний суд щодо мого позову до Єгорченко І.А. про захист честі, гідності і ділової репутації. Нова стратегія моїх опонентів дозволила їм відмінити рішення Печерського районного суду і не задовольнити мій позов. Тепер вони вже не доводили, що я псевдонауковець. Вони доводили, що це була наукова дискусія (на Парламентських слуханнях?!), і те що сказала Єгорченко І.А. є ОЦІНОЧНЕ СУДЖЕННЯ! Поясню. Оціночне судження – суб’єктивна думка, яку не можна ні довести, ні спростувати. Я вимагав від суду визнання інформації про мене як такої, що є недостовірною. Думаю, що апеляційний суд пішов простим шляхом. Раз оціночне судження – значить не можна довести, що інформація недостовірна. Точно про це ми знатимемо, коли отримаємо повне рішення суду. Поки що його немає. Почекаємо, побачимо… І потім я прийматиму рішення, подавати чи ні касаційну скаргу. Але для мене це рішення не міняє нічого. Вдячний я своїм опонентам, що вони зуміли “розкрутити” за ці два роки і мене, і мою теорію. Без них не були б розповсюджені всі книги по теорії, не було б запрошення в Китай, не були б продані програмні засоби прогнозування результатів спортивних матчів. Звичайно, неприємно брати участь в судовому процесі. Але я знав на що йду, і що мені від цього потрібно! Про це я напишу після того, як отримаю повний текст рішення. Якщо воно буде таким, як я думаю, я закрию завісу цього спектаклю. Знаєте, як у моєму вірші:
Я за рампою чар представляю небесне.
Сценарист майбуття прописав роль мою.
Я зі сцени несу всім Вам слово чудесне.
Та вже зве режисер… Я себе дограю!
Жаль тільки, що тепер в Україні будь-хто, будь-кого може обізвати псевдонауковцем, невігласом, і т.д., і за це йому нічого не буде?!
Все засідання дивіться за адресою:

З повагою,
Ваш Ю.Тесля

Я тебе запитав

Я тебе запитав – «Що у тебе в душі?».
Ти натомість мені на любисток вказала.
Я тебе запитав – «Хто ти будеш мені?»
Ти журавки крилом вдалині помахала.
Я тебе запитав – «Хто цілує тебе?».
Ти люстерко мені, піднесла без вагання.
Я тебе запитав – «Коли радість прийде?».
Ти букетом троянд привнесла сподівання.
Я тебе запитав – «Як без мене жила?».
Ти як юне дівча, цвітом вишні розквітла.
Я тебе запитав – «Звідки прийде біда?».
Ти у душу мою, списом вдарила мітко.
Я тебе запитав – «Чому доля гірка?»
Ти сльозою мене як дощем оросила.
Я тебе запитав – «Чия біль ця війна?»
Ти у спогадах мам, їх дітей воскресила.
Я тебе запитав – «Де знайти мудреця?».
Ти у думи мої, погляд свій спрямувала.
Я тебе запитав – «Чом мене віднайшла?»
Ти кохання слова вітерцем прошептала.
Я тебе запитав – «Ти прийдеш в мрійних снах?».
Ти духмяністю чар мене в ліжко зманила.
Я тебе запитав – «Чом живеш в небесах?»
Ти ж до істини шлях, відповівши розкрила.
Я тебе запитав – «Ти назавжди прийшла,
Щоб в самотній тузі двері серцю відкрити?»
Я тебе не питав, де і з ким ти була.
Я прийняв твій прихід, щоб усе повторити!
2018

Дитинство

Дитинства спогад – сонечко весною,
В полях теплом розбещує сніжок.
І капотить зима з дахів водою.
Бруньки життям наповнюють садок.
Ось хлопці м’яч футбольний набивають.
Дівчатонька гуляють в платтячках.
Сміття з городу бабця загрібає.
Дідусь мудрує щось в своїх снастях.
Травичка біля хати проростає,
І пролісків синіють пелюстки.
Повітря чисте, аж душа співає!
Живеш і мрієш…молоді роки…
Невже було це, і було зі мною?
Купання у Дніпрі під лет нічних зірок.
Рибалка, ліс, свята, футбол юрбою,
Навчання і талант – як в світ бажань квиток.
Та віддаляє світ дитинства дійства,
Які були життям в чарівнім сні.
Возріс в ділах, ввійшов в столичне місто,
В сім’ї панів пізнав нові пісні.
Достаток є, звання є і посада.
Робота, друзі, панський кабінет.
І дар років, хмільна й зрадлива влада.
Як з терену й цвітів чадний букет.
З бажання снів ніколи не проснутись.
І хоч проклав до власних мрій місток.
Душа щемить, бо хочеш повернутись…
Та не дістать в дитячий світ квиток.

2019

Страждання

В собі один, один, один…
І не чекаю в долі цвіту.
Бо все навкруг – буденність світу.
Бо все навкруг – безмежжя плин.
Темниці сон, не сон в темниці?!
Не пробудитись у бутті,
І не сховатись в забутті.
Це біль душі, яка не з криці.
Вона за гратами, в раю.
І не змінити шлях до плахи.
Не вознесуться щастям птахи,
Не заспівають піснь мою.
Образа й відчай не в ім’ї.
Неправди сіль в душевних ранах.
І я кричу в життя кайданах,
Прошу блаженства в каятті.
В душі катує розпач дум,
Що з дня минулого спливають,
Тривожать сон, і серце крають,
Пекучий викликають сум.
Цим катуванням, в самоті
Я породив химеру зради.
Проторив шлях до свої страти,
Проторив шлях гіркій сльозі.
Знайди мене в своїм житті.
Подай мені спасіння руку.
Щоб відвернуть від мене муку,
Помилуй душу на хресті.
2018

Запрошення на творчий вечір 19.11.2018

Дорогі друзі! Запрошую Вас на мій творчий вечір, який пройде в понеділок 19.11.2018 року з 16.00 до 17.15 за адресою вул. Богдана Гаврилишина, 24 (корпус факультету інформаційних технологій) – 4 поверх, актова зала. Радий буду Вас бачити!

Онлайн-трансляція відображатиметься за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=sXRDu7PbImU&feature=youtu.be

Помилка

                                                   Передмова
Вже кілька років він її чекав.
          За браму у журбі виходив.
                   І все дивився ген
                           за виднокрай…
І тут побачив,
          На святій дорозі,
                   Її, струнку і молоду.
                           Вона прийшла… поклавши мукам край!
                                             Спогади
Її зустрів він на краю Землі. Поцілувались, і згадали дні життя минулі.
Вони не бачились десятки довгих років?! Що просвистіли біля скронь, як кулі.
Яка ж красива ти, така як і була! Він пригорнув її, в минулий час прокинувши місточок.
Я так чекав тебе! Я пестив пам’ять днем, коли почую знов, твій милий голосочок.
Ти пам’ятаєш час? Ми працювали вдвох. Раділи і жили, поки біди не сталось.
До тебе почуття, тримав я у собі. Але у згубний час, все різко обірвалось.
В той день у кабінет, злим роком увійшов,  щоб те, що мав в душі, розкрити без зупину.
Та бачу, ти спішиш, нічого не сказав. Не взяв на себе я, за спізнення провину.
І ти пішла одна. І я лишивсь один. Ти до маршрутки крок, поспішно спрямувала.
Лиш тінь твоя зійшла, як вийшов він услід. А ти його тайком, в маршрутці привітала.
Він за тобою сів, міцний як скельний дуб. А я стояв як пень, підрубаний, корявий.
Наступний день прийшов… З маршрутки вийшла ти. А за тобою він, як піхотинець бравий.
Враз день змінила ніч?! Подумав я про те, що це не я а він, оспівує кохання.
І що це не спроста, удвох ви десь були. А я достойний був, лише твого прощання.
Ти підійшла: «Привіт, сказати щось хотів? Тому й чекаєш тут, на мене, від учора?».
Злякався я тоді, що ти промовиш «Ні», бо порівняно з ним, я справжняя потвора.
Нічого не сказав?! Ходити перестав, до тебе в кабінет, з тобою розмовляти.
А потім взагалі, роботу поміняв, бо не хотів щодня, тебе з ним зустрічати.
Та все своє життя, я згадував тебе, я згадував тепло…душі у кожнім слові.
Я згадував прихід, щоранку в кабінет. І чари привітань, і блиск очей в любові.
І що б там не було, чого б не досягнув, продовжував тебе, усе життя кохати.
А як же потім ти? Чи одружилась з ним? Чи ви жили в ладу? Чи діточок багато?
Вона дивилась в даль і плакала в собі?! Бо не могла ніяк, слова його збагнути.
Ну як ти міг скажи, придумати таке? Ну як ти міг для нас, майбутнє відвернути?
Про кого ти згадав? Не пригадати вже. Неначе був такий? Та з ним лише віталась.
Щодня летіла я, до тебе, милий мій. І лиш з тобою я, навіконьки б зосталась!
І не було із ним, нічого взагалі. А що спішила я, то збіги випадкові.
Від тебе милий мій, чекала почуттів, чекала смілих дій, чекала слів любові!
Ти ж пам’ятаєш час, коли в роботі ми, творили і жили – це щастя дні з тобою.
І серця палкий стук, і блиск твоїх очей, і ніжність доторкань, вважала я судьбою.
Заплакала вона! Заплакав з жаху він!!! Як міг зробити я, помилку непоправну?
Як пізно я прозрів… Не виправити суть?! І не змінити час, що долю дав бездарну».
 
                                                     Післямова
 
Це на краю Землі,
          Зустрілись душі їх!
                    І більше ні за що,
                           Прощатись не хотіли.
Наговорились вдвох.
            Простили помилки.
                   Й за браму в вічний Рай
                            Обнявшись полетіли!
2018