Пройдуть роки… І як наші нащадки будуть оцінювати нас, наше суспільство, наш час? Висловлю непросту і неоднозначну версію. Пам’ятаєте, період дикого капіталізму? Так от, зараз період дикого інформаціоналізму, – ера брехні, бо на відміну він суспільства в еру інформаціоналізму, сьогоднішнє суспільство генерує в основному не знання, а брехню?! Ера гібридних (інформаційних) війн. І своє місце у цій ері ми обираємо самі, обираємо роль брехунів чи творців… Так хочеться збільшити кількість прихильників моєї теорії несилової взаємодії, закінчивши подальше викладення і, направивши Вас, дорогий читачу, до моїх праць по теорії. В якій це все описано. Якщо не до наукових, то до науково-популярної книги «Діалоги з Теслею. Теорія Несилового світу» ( http://teslia.kyiv.ua/?p=355 ). Але…

Давно не писав публіцистичних статей. Весь свій час витрачав на роботу. Знаєте, коли переходиш деяку границю у віці, починаєш цінувати кожну хвилину. Інколи буває жаль витрачати час на щось другорядне, нецікаве, не зовсім важливе в житті. Хоча, ні про жоден прожитий день не жалкую. Тому що, вкладав свої знання, вміння, досвід, своє життя в те, що люблю і роблю. Зупинюсь на останньому «семилітті». З 2013 року моє життя було віддане проєкту створення факультету інформаційних технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка – це реалізований та вдалий проєкт, який завершено успішно та вчасно (це не мої слова – це слова мого колективу ФІТ, який провів мене 93% підтримкою). Останній рік – в якості проректора, керував створенням цифрового університету в Національному авіаційному університеті (НАУ).

Так, я з тих, хто роботою живе, з тих для кого вихідні, свята, відпустка для того, щоб попрацювати вдома за комп’ютером над улюбленими проєктами, над розробкою та реалізацією програм, над науковими статями, над дисертаціями моїх учнів. Така робота мені приносить задоволення. Звичайно, тим самим, фінансово забезпечував свою сім’ю. Хоча, ніколи не гнався за грошима. Але своєю працею, як програміст, менеджер, вчений завжди заробляв достатньо. В такому сумбурі ніколи було просто жити, жити в своє задоволення. Але все закінчується… І хороше, і погане!

З 30 червня я безробітний. Сам написав заяву, без ніякого тиску, без ніякого умислу. Написав тоді, коли сама робота на посаді проректора з інноваційного навчання і інформатизації мені подобалась. Як і дуже сподобалось працювати в НАУ. Мені здається, що з перших днів виникло повне взаєморозуміння із керівництвом, з працівниками університету. Мабуть, ще ніколи в житті не давалось так легко впровадження різноманітних систем. Майже не було конфліктів, не було в колективі несприйняття необхідності створення цифрового університету. За рік роботи було розроблено 11 інформаційних систем різного призначення. Вісім із них впроваджено (цифрове середовище НАУ, електронний документообіг, електронне погодження робочих програм, контроль виконання доручень, облік проживання у гуртожитках, студентська наука, інноваційні проєкти, академічна мобільність), три впроваджується (електронний деканат, управління навчальним процесом, електронне погодження наказів і розпоряджень). І все це без жодної копійки капіталовкладень. Тільки на відкритих платформах, тільки відкриті системи. Але з проєкту я пішов… Чому? Дві причини:

1. Мій прихід в НАУ був пов’язаний зі скандалом, коли «з’явилась» ініціативна група, що вимагала від ректора звільнити «псевдонауковця Теслю». Я зразу заявив – що готовий звільнитися (справді, ніколи в житті не тримався за посади, завжди заробляв своїм талантом і працею). Керівництво університету, Ісаєнко В.М., Запорожець О.І., Козловський В.В., Гудманян А.Г. та інші боролися за мене, «відстояли мене». Після цього, все було спокійно. Але взимку в газеті «Дзеркало тижня» були оприлюднені результати опитування, стосовно негативних персонажів в науці (до речі, чомусь опитування стосовно позитивних персонажів немає, а негативних є. Чи не говорить про налаштування нашого суспільства на негатив?). До «негативних» науковців віднесли і ректора НАУ Ісаєнко В.М., за те, що взяв на роботу «псевдонауковця» Теслю. Повірте, я дуже вдячний Ісаєнко В.М. за підтримку. Я дуже високо ціную його людські якості. І мені дуже совісно і незручно перед ним. Через мене постраждала людина, яка створила мені всі умови для роботи, захищала мене. На фоні цього, знову з’явилась думка про звільнення Але була і інша. Створити перший в Україні цифровий університет. Адже всією попередньою працею і результатами я довів, що є справжнім професіоналом у своїй справі (але тим, в кого перетинка в мозку – «Тесля – псевдонауковець» все рівно нічого не доведеш). До речі, плановий термін закінчення проєкту «НАУ – цифровий ЗВО» – грудень 2020 року.
2. Я професійний керівник проєктів. Навчався цій професії в Інституті Економічного Розвитку Всесвітнього Банку. Я маю найвищий сертифікаційний рівень «А» в такій поважній міжнародній організації, як «Міжнародна асоціація управління проєктами» (IPMA), яка об’єднує близько 100 країн. Саме тому мене запрошували солідні приватні компанії України для яких я створював системи управління проєктами. Саме тому мене запросили в Київський національний університет імені Тараса Шевченка керувати проєктом створення факультету інформаційних технологій. І тому мене запросили в Національний авіаційний університет. Але в професійному проєктному менеджменту є два правила, які я ніколи не порушував: хто відповідає за результат, той і приймає рішення, а хто приймає рішення, той і керує; професійний проєктний менеджер – додатковий ресурс проєкту, який робить ймовірність його успіху близькою до 1. На жаль, повинен констатувати, що до літа мені стало зрозуміло, що я не зможу гарантувати, що проєкт створення цифрового університету буде вчасно і успішно завершений. Я не зумів довести, що оскільки я відповідаю за проєкт, то тільки я маю право приймати рішення в сфері цифровізації університету. Не керівники факультетів,  департаментів, не інші проректори чи ректор, навіть не міністр чи його заступники. Ніхто не має права приймати рішення в цьому проєкті, крім мене. Це азбука професійного проєктного менеджменту. До речі, не розуміння цього правила на всіх рівнях є основною причиною управлінських невдач в Україні. Це я знаю, як із свого досвіду попередньої практичної роботи в проєктах, так і з спілкування з управлінцями багатьох компаній, під час тренінгів, які я проводив. І я не зумів зробити це правило законом діяльності в проєкті «Національний авіаційний університет – цифровий ЗВО». Тому як справжній професіонал повинен піти. Нехай на моє місце прийде хтось інший, хто керуватиме цим проєктом краще ніж я.

Що ж тепер? Свобода! Хочу потратити свій талант і час на себе, на свої проєкти, отримати результати, які для мене дуже важливі. На жаль з 2014 року не займаюсь та практично не публікуюсь по теорії несилової взаємодії. Зараз провів нові експерименти, які її підтверджують і найближчим часом вони будуть опубліковані. Знаєте, чому ще навколо моєї теорії багато брехні. Тому що немає жодної (!) наукової праці, яка б її заперечувала. Показувала не відповідність результатів теорії практиці (єдиний критерій істинності). І в мене ніхто не запитує, не беруть інтерв’ю, стосовно тих чи інших питань, висвітлених в теорії. Зате самі писаки – вчені (чомусь з інших галузей знань) і журналісти щось за мене видумують і висвітлюють в засобах масової інформації, начебто це є в теорії. Я, як її автор, бачу скільки брехні і неправди в її висвітленні. Але нічого не поробиш. Ера дикого капіта…, вибачте, ера дикого інформаціоналізму…

Подивіться телевізор, повивчайте різні дописи в інтернеті, послухайте політиків. Брехня, брехня, брехня… Заспокоює тільки те, що не тільки в Україні?! Але це теж тема моїх майбутніх виступів, а не цієї статті (як бачите, я знаходжу собі роботу навіть по ходу викладення).

Тепер коротко, про плани:

• експериментальне підтвердження теорії;
• продовжити створювати рефлекторні інтелектуальні системи для вирішення різноманітних задач;
• відновити школу професора Теслі (яка існувала до 2013 року), в якій я популяризуватиму теорію несилової взаємодії, вчитиму її використовувати на практиці, вчитиму професійному проєктному менеджменту;
• якщо буде потреба в моїй участі в проєктах, буду брати участь;
• обов’язково буду вести свій блог і виступатиму з оцінкою того, що відбувається в країні з позицій теорії несилової взаємодії;
• для душі – вірші. Буду писати. Є вже дві збірки. Є схвальні рецензії, в тому числі в «літературці». Це справді мені приносить задоволення;
• і нарешті. Почав роботу над романом  «Суддя». В мене дуже багате різними подіями і взаємодіями життя. Мені було дано зрозуміти цей світ по іншому, що і лягло в основу теорії несилової взаємодії. Я бачив через призму своєї теорії, як «відношення до дійсності» змінюється у людей під впливом їхнього оточення, і як це відношення проявляється у їх діях. Теорія дала мені змогу по іншому зрозуміти мотивацію людей. Це дозволило формально представити розподіл суспільства на людей «добрих» і «поганих». І все це в художній формі я хочу описати.

Теорія – більше 30 років праці, тисячі комп’ютерних експериментів, практична реалізація. Теорія по новому інтерпретує (а не заперечує) напрацювання і Ньютона, і Ейнштейна, і Вінера, та інших вчених. Зараз завершую підготовку матеріалу про її експериментальне підтвердження. Я знаю, що прийде час, коли теорія несилової взаємодії буде визнана у світі. Бо, як сказав Ілон Маск, ймовірність одна мільярдна, що ми живемо в реальному (в розумінні фізичному) світі. Не тільки я, багато вчених вважає, що інформація є першопричиною взаємодій, а не просто їх результатом. А ще ж є і теорія симуляції!

До останнього часу ярлик «псевдонауковця» не заважав мені працювати в тих сферах, де я є професіоналом. Це інформаційні технології і управління проєктами. Але навесні сталась подія, яка теж підштовхнула мене до прийнятого рішення і яка теж буде відображена в моєму романі. НАУ включив мене до своєї спецради по спеціальності 05.13.06 – інформаційні технології. Я доктор наук саме по цій спеціальності. Експертна рада ДАК рекомендувала колегії МОН затвердити цю раду. На засіданні колегії МОН виступив ректор одного з провідних університетів України і заявив, що навколо Теслі багато розмов, що він псевдонауковець, давайте не будемо затверджувати цю спеціалізовану Вчену раду. Його підтримала тодішній міністр Новосад Г.І. І таке рішення було прийнято. Дивіться, в свій час ректор КНУ ім.Т.Шевченка подав мене як голову подібної ради. І я її кілька років, до свого звільнення, очолював. Підготував більше 30 кандидатів і докторів наук. І із-за того, що хтось десь заявив, що я псевдонауковець, а суд визнав, що це оціночне судження (суб’єктивна думка), колегія МОН України, всупереч думці фахівців з експертної ради, заборонила мені атестувати наукові кадри. І все це під керівництвом дівчиська (іншого слова не знаходжу), волею когось висунутою і призначеною на посаду міністра, якій до моїх досягнень в ІТ-сфері, вибачте, «як до Києва рачки». Ось вам наглядний приклад життя в еру брехні. Матеріал для майбутньої книги. Про відношення людей один до одного. І як ілюстрація теорії несилової взаємодії.

Основний суспільний лейтмотив теорії: ми всі хочемо бути щасливими!!! Щастя завжди пов’язане з позитивним світовідчуттям. А його можна досягти або зробивши добро другу, або знищивши ворога. На жаль в нашому суспільстві дуже багато тих, хто отримує позитив, за рахунок знищення собі подібних… Але це теж я буду розкривати і в своєму романі, і в майбутніх виступах.

Зрозуміло, що при такому відношенні до мене – я не потрібен своїй Вітчизні. Не потрібен мій талант, досвід, мої розробки. Так, є колосальний досвід і багаж, починаючи з автоматизованої системи управління будівництвом атомної електростанції, і закінчуючи відкритою системою PrimaDoc, яка є основою будь якого цифрового університету. Але я знаю, що навряд чи знайдеться в Україні ректор, який ризикуватиме через мене, як це зробив Володимир Миколайович Ісаєнко, своєю репутацією і візьме на роботу «псевдонауковця». Щоб потім отримати звання «токсичний ректор» від людей, які орієнтовані на негатив в Україні. Та і сам я не хочу нікого «підставляти» під ці неприємності. Як не прикро мені, українцеві, але правдою є те, що значна частина моїх співвітчизників отримує задоволення від того, що комусь робить погано (див. теорію несилової взаємодії). Але не буду розвивати цю тему в цій статті. Залишу на майбутнє.

Образливо все це… Замість того, щоб допомогти розкрутити, популяризувати теорію в світі (скажімо, як це зроблено з теорією симуляції), опрацювати її з позицій інших галузей знань, показати, що українська наука на передових рубежах в пошуках нового бачення Природи, пов’язаного з всезагальністю інформації, натомість бажання знищити мене: з трибуни Верховної ради, в соцмережах, в опитуваннях, які проводять газети, в листах. Не вступаючи в наукову дискусію, не спростовуючи теорію і її практичне використання у наукових працях. Оце така українська наука? Так, в такій науці краще бути псевдонауковцем, ніж вченим, який кричить «ату його…». Але пройде час, і все стане на свої місця. Як це було і з генетикою, і з кібернетикою. Мабуть це національна риса – боротися з усім новим під девізом боротьби за чистоту науки. Повертаючись в часи Коперника і Галілея.

Заспокоює мене те, що в мене багато вірних друзів, колег. Як я вже вказав, на факультеті інформаційних технологій 93% співробітників підтримали мене, коли я поставив питання про довіру. Я знаю, що підтримка студентів ще вища. І така ж, або ще вища підтримка у мене була завжди серед людей, з якими я працював, хто мене знає. А тих, хто паскудить мене набагато менше і до того ж з більшістю з них я не знайомий. Хоча репетують вони гучніше всіх.

Я різносторонньо талановита людина. Це знають всі ті, хто працював зі мною. Вони знають мене і як непоганого поета, програміста від бога, одного з найсильніших в Україні проєктних менеджерів, гарного вчителя і вченого, системного керівника.

Вельмишановне панство, співставте будь ласка мої здобутки, які представлені нижче з здобутками тих, хто мене називає “псевдонауковцем”. Якщо поміж них знайдеться вчений, який по всім перерахованим нижче пунктам має вищі ніж у мене досягнення, який вважає, що теорія несилової взаємодії – псевдонаука, і який зуміє спростувати результати експериментальних досліджень (частина їх наведена в монографії «Несиловое взаимодействие», а частина буде представлена найближчим часом) – я визнаю, що Земля не крутиться (моя теорія хибна):

1. Призер обласної олімпіади з фізики (для учня сільської школи це було високе досягнення, адже за всю історію села Мошни, був лише один призер з хімії).
2. Переможець Республіканської олімпіади з програмування.
3. Доктор технічних наук.
4. Професор.
5. Сертифікований проєктний менеджер рівня «А» (IPMA).
6. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
7. Є державні нагороди.
8. Близько 250 наукових праць.
9. h-індекс в наукометричній базі Скопус – 3.
10. Підготував 6 докторів наук (4 – в якості наукового консультанта).
11. Підготував 28 кандидатів наук (19 – в якості наукового керівника).
12. Розробив і впровадив: автоматизовану систему управління будівництвом Південно-Української АЕС, систему управління навчальним навантаженням, систему управління проєктами будівництва базових станцій мобільного зв’язку, матричну технологію управління проєктно-операційною діяльністю літако-будівної компанії, системи управління проєктами 2-х девелоперських компаній, систему управління інформацією проєктів і підприємств «PrimaDoc».
13. З використанням теорії несилової взаємодії розробив і керував розробками: система прогнозування результатів спортивних матчів, система голосового управління телевізором, система автоматичного розподілу повідомлень по адресатам, система розуміння довільної природної мови, системи оцінки інвестиційних пропозицій в девелопменті.

Вперед…

Мабуть в очах тих, хто навісив на мене ярлик «псевдонауковця» – якщо я не буду працювати, то Україні буде краще. Вона швидше буде розвиватись?! Але ж я такий не один? І тому зрозуміло, чому ми найбідніша країна Європи. Бо приймаючи рішення щодо використання потенціалу тих чи інших людей на основі правил: «псевдонауковець», «плагіатор», «член партії регіонів», «розмовляє російською», «чужий», а не на основі професіоналізму ми і маємо «свавілля брехунів в еру брехні». Остання історія з виконуючим обов’язки міністра освіти і науки Шкарлетом С.М. Його звинувачують (?!) в тому, що був у партії регіонів… Та Ви що, з глузду з’їхали? Важливо, чи професіонал він, чи ні. Чи всіх хто був у партії регіонів треба вважати злочинцями, чи непрофесіоналами. Згадується історія, коли після 2-ї світової війни Вернера фон Брауна американці забрали до себе і поставили керувати ракетною програмою. Не дивлячись на те, що він ручкався і з Гітлером, і з Геббельсом. Був членом нацистської партії. Він не був військовим злочинцем. А для американців він був ПРОФЕСІОНАЛОМ. І завдяки йому вони реалізували свою космічну програму, досягли Місяця. Так, злочинцеві і непрофесіоналу не можна давати керувати. А все інше – просто брехня. На жаль в нас часто непрофесіоналізм ховається за гучними планами, обвинуваченням в провалах попередників чи колег, чи опозиції і т.п. Але це «свій» непрофесіонал?!

Якось слухаю одну депутатку. І вона так вихваляється: «Ми не тримаємось за посади. Ми призначаємо молодих, можливо недосвідчених, але потім, якщо в них щось не виходить, ми їх міняємо на інших». Люди добрі?! Та вчені ж такі експерименти спочатку роблять на мишах, а потім переходять до людей. А тут відразу на людях? Якщо щось не вийде, то ми їх замінимо?! А хто буде розплачуватись за непрофесійні рішення недосвідчених менеджерів? Народ?!

А Ви знаєте, навіть почесно, живучи в період дикого інформаціоналізму, в час брехні, боротися з цією брехнею. Я ніколи не прийму і ніколи не сприйму науку і науковців, менеджерів і політиків, журналістів і бізнесменів,  дії яких направлені на розруху, а не на творення; на навішування ярликів, а не на підтримку; на розповсюдження негативу, а не позитиву; на укріплення брехні, а не правди в цьому світі.

Ю.Тесля