Межа

В надхмар’ї вітер шелестить
І, підганяючи хмаринки,
До нас несе пухкі сніжинки,
Зими зафіксувавши мить.
Весняне сонце розжене
Зимові хмари без печалі.
Вони зійдуть в минулі далі.
А цвіт веселкою майне.
Коханню вийшовши навстріч,
Сузір’їв звід знайде нагоду
Весняну обмінять природу
На всеосяжну літню ніч.
Втім, красна осінь підійде,
Змінивши килими духмяні
На почуття достатку п’яні.
І спокій в душеньку ввійде.
Природа вічна в куражі.
Зима, й Весна, і Літо, й Осінь!
Та вже нова віщує просідь,
Що мій лічильник на межі.

“Бездомна Собака”

«Пішов геть, собака», – двірник-неборака,
Двірник-неборака від баку жене.
Нема де подітись, нема де пригрітись,
Нема де зарити відношення зле.

«Бездомна собака» тремтить біля бака.
Тремтить біля бака, не зводить очей,
З стежинки від дому. Спасіння з полону
Чекає щодня, від поспішних людей.

Ось пані проходить, парфумами зводить.
Готова ногою турнути у вир.
Ось діти з батьками, розводять руками,
Не візьмуть з собою у люблячий мир.

Ще й дощ накрапає, ніхто не сховає,
Ніхто не закриє від хмарності сліз.
Ніхто не жаліє, ніхто не зігріє,
Ніхто не прикриє від бризок з коліс.

Нога десь пробита, та їжа з корита,
Та ніч переспати в підвальнім теплі.
Щоб сни повернули, в далеке минуле,
Де він…Гліб Петрович?! Завлаб з НДІ.