Тарасе, Тарасе

…Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать – і мовчать!
А як не бачиш того лиха,
То скрізь здається любо, тихо,
І на Україні добро.
Між горами старий Дніпро,
Неначе в молоці дитина,
Красується, любується
На всю Україну.
А понад ним зеленіють
Широкії села,
А у селах у веселих
І люди веселі.
Воно б, може, так і сталось,
Якби не осталось
Сліду панського в Украйні.
(Т. Шевченко «І виріс я на чужині»)

Тарасе, Тарасе, як добре, Тарасе,
Що ти не воскреснув в країні новій.
І тут не побачив, Вкраїнський Ісусе,
Злодіїв, панів, владарів і повій.
Сторіччя пройшли, вже нема царевладства,
Нема кріпаків і прокльонів з полів.
Та поки далекий народ від багатства,
Хоч вільні тепер і нема москалів.
І ляхів нема, та лишилась жадоба,
Бажання засісти в державній казні.
Немає добра, бо забуто про Бога.
До нього любов – лиш слова показні.
Розбиті дороги, якими проходив.
Пече у сідниці ямковий ремонт.
І в краї своїм, куди пішки заходив,
Не в мріях твоїх, а в лайні горизонт.
Городи сільські бур’яном заростають.
В полях на всіх фермах – хімічний салют.
Дніпровськії плеса в зеленці спливають,
А в бідній Вкраїні заплаканий люд.
В кріпацтві, Тарасе, були всі безправні.
Кріпацтво, Тарасе, давно відійшло.
Над нами закону статті аморальні,
Щоб тим, хто накрався, із рук все зійшло.
А хтось не працює і заздрить сусіду.
Планує багатство його прихопить.
Він краще живе? Заслужив ціаніду!
Бо ворог не зовні – в хохляцтві сидить.
Освіту, Тарасе, ти гарну отримав.
Народу своєму на віру служив.
Тепер панські діти до Заходу линуть.
А в нас розбухає бездітства нарив.
Писав ти про горе, любив Україну.
Не знав, що те горе – дитинства сльоза.
Ще голод і війни чекали Вкраїну.
Не краще сьогодні – пітьма наповза.
У вільній Вкраїні нещастя щоднини.
Людей у Європі бідніших нема.
Ти в мирні часи проживав у родині.
Немає родини?! Війна відняла…