Доріжка місяця осяйно
Зіницю спогадом сліпить.
Все, що під світлом, незвичайно
Безмежжям погляд полонить.
Зима пройшла, весна минає,
Спливає зажиттєвий круг.
Вовчиці місяць серце крає.
Не повернувсь коханий друг!
Тому на серці неспокійно.
Тому в душі розкутий сум.
Тому зриває голос рвійно
У піднебесся розпач дум.
А в піднебессі місяць мліє.
Десь під сузір’ям мліє світ.
Коли ж прийде той, хто зігріє?
І оживить зів’ялий цвіт!
Коли сіренький нюхом сплине.
Коли він поряд пробіжить.
Коли щетинка бік задіне –
Враз серце в небо полетить!
Тоді секунда роком стане.
Тоді їй стане милим світ.
Тоді вона любов дістане.
І проживе щасливий вік.