Я тебе довго шукав, шукав і шукав, у своїм ілюзорному світі.
Я тебе не в собі і не враз відшукав, ти стояла над світом в зеніті.
І я довго дивився в очі тобі, щось хотів у душі розгадати?!
Потім довго плакав в чужій стороні, бо міцні у в’язниць життя звичок грати.
Я все йшов і йшов не знаю куди, і нарешті дійшов до свого спасіння.
І тоді зрозумів, що у серце моє, ти проникла назавжди з Богів повеління.
Ти була щаслива в білім світі і снах, поки я не побачив в очах твоїх сльози.
Ти ділилась ними тамуючи страх, що вони заженуть в мої думи нестерпні занози.
Ти пройшла крізь мене своїм життям, щоб себе зміг в тобі розчинити.
Ти знайшла те слово, одне для душі, що колись відібрали у мене безполі бандити.
Ти все йшла і йшла, по ділах і роках, із яких давно всі податки сплатила.
Ти мені кредит на життя дала, щоб з тобою я зміг підійняти опавшії крила!
Я тебе довго чекав, я чекав і чекав, коли струм ти підключиш до Сонця.
Бо я був сліпий, і ніхто не зміг, відчинити мені до кохання віконця.
Лише ти змогла, і вже сорок літ, летимо ми удвох, укриваючи світ небесами!
Ти безмежжя дар, лише ти одна, заслужила застілля з Богами!!!
27.05.2019