Жива душа… Бо ще болить
Щодня чекаючи спасіння.
Живе душа, та жде прозріння,
Чекає смерті світлу мить.
Як Ахерон проплину я,
Побачу щастя не в обмані,
І не в лукавсті, не в дурмані,
Побачу вічний світ добра.
Там очі радістю горять.
Там поцілунок – знак любові.
Там позитивні ролі в долі.
Там вибір дружбою святять.
Ніхто не зрадить, не продасть,
Не обере, не вб’є, не вкраде,
І не обманить зиску ради,
Не наведе на шлях нещасть.
Там вдячність серце полонить.
Там всі творять блаженні дії.
Туди не втраплять лиходії.
Там Фауст ввік розширив мить.
Та не для мене райський світ.
Хоч все віддав в земнім поході
Для інших був завжди в нагоді.
Творив добро до схилу літ.
Цим у житті штовхав у гріх.
Штовхав в брехню і слабість інших.
Спровокував на гріх безгрішних.
Чим перейшов добра поріг.
Своєю працею завжди
Я дарував нужденним мрії.
Себе прирікши, в безнадії,
Забутим бути назавжди.
Я був для них творцем ідей!
Без плати спорилась робота.
За це зневіра, біль й скорбота,
Як гріх добра від цих людей.
Отак в житті страждав не раз,
Допомагав – отримав муку.
Як дяку за добро – розлуку,
І зраду – джерело образ.
У цім добро і гріх – рідня.
Тому караюся щоденно,
Що все добро творив даремно.
Бо гріх добра – чужі життя.
03.08.2019