Чому тепле сонце тепер під ногами?
Чому повний місяць на небі поник?
Чому я не бачу сльозними очами?
Чому скрізь лунає безвиході крик?
Тебе я згадаю, у рідному краї
Один залишився, без мене вовік.
Нав’язлива думка твоє серце крає:
Чому відпустив у останній політ?
Чому ти хмаринко мене не прикрила?
Чому від ракет не сховала мій світ?
Хмаринко, хмаринко, віддай мої крила,
Верни мене рідним з небесних орбіт!
Мій вітер терплячий, звук смерті шиплячий,
Не зміг зупинити, затримати час.
Лети до Вітчизни, що в жалості плаче,
Теплом обласкай й обійми всіх за нас.
Мій місяцю ясний, ти свідок нещастя.
Чому не засяяв, чом зло не всліпив?
Ти можеш доріжку крізь морок прокласти,
І нас повернути зі свіжих могил?
Чиясь злая воля, ввела біль у долі.
Для рейсу знайшла в трощі мрій світу край.
Додому летіли, життям пломеніли…
Тепер летимо рейсом вічності в рай.
01.02.2020