Тарасе, Тарасе

…Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать – і мовчать!
А як не бачиш того лиха,
То скрізь здається любо, тихо,
І на Україні добро.
Між горами старий Дніпро,
Неначе в молоці дитина,
Красується, любується
На всю Україну.
А понад ним зеленіють
Широкії села,
А у селах у веселих
І люди веселі.
Воно б, може, так і сталось,
Якби не осталось
Сліду панського в Украйні.
(Т. Шевченко «І виріс я на чужині»)

Тарасе, Тарасе, як добре, Тарасе,
Що ти не воскреснув в країні новій.
І тут не побачив, Вкраїнський Ісусе,
Злодіїв, панів, владарів і повій.
Сторіччя пройшли, вже нема царевладства,
Нема кріпаків і прокльонів з полів.
Та поки далекий народ від багатства,
Хоч вільні тепер і нема москалів.
І ляхів нема, та лишилась жадоба,
Бажання засісти в державній казні.
Немає добра, бо забуто про Бога.
До нього любов – лиш слова показні.
Розбиті дороги, якими проходив.
Пече у сідниці ямковий ремонт.
І в краї своїм, куди пішки заходив,
Не в мріях твоїх, а в лайні горизонт.
Городи сільські бур’яном заростають.
В полях на всіх фермах – хімічний салют.
Дніпровськії плеса в зеленці спливають,
А в бідній Вкраїні заплаканий люд.
В кріпацтві, Тарасе, були всі безправні.
Кріпацтво, Тарасе, давно відійшло.
Над нами закону статті аморальні,
Щоб тим, хто накрався, із рук все зійшло.
А хтось не працює і заздрить сусіду.
Планує багатство його прихопить.
Він краще живе? Заслужив ціаніду!
Бо ворог не зовні – в хохляцтві сидить.
Освіту, Тарасе, ти гарну отримав.
Народу своєму на віру служив.
Тепер панські діти до Заходу линуть.
А в нас розбухає бездітства нарив.
Писав ти про горе, любив Україну.
Не знав, що те горе – дитинства сльоза.
Ще голод і війни чекали Вкраїну.
Не краще сьогодні – пітьма наповза.
У вільній Вкраїні нещастя щоднини.
Людей у Європі бідніших нема.
Ти в мирні часи проживав у родині.
Немає родини?! Війна відняла…

Межа терпіння

Терпи, мій брате, горе й сум
Всієї рідної Вкраїни.
Навколо нас одні руїни.
А де ж очікуваний бум?
Терпи Росії хижу лють
За нашу мрію і свободу.
Шляхи від роду і до роду
Всі до Європи нас ведуть.
Терпи всевладців ситих гріх,
Терпи нещасних і бездомних.
Терпи політиків нескромних,
Які живуть заради втіх.
Змести корупцію в борні
Привладні бонзи обіцяють.
Їх теж терпи. Вони не знають
Людей голодних плач вві сні.
Терпи податків судний лист,
Творців бездушшя непреклонність.
Забудь про владную законність,
Терпи судді убивчий хист.
Терпи каналів зичну муть,
Їм жертвуй душу і свободу!
Під криками «В ім’я народу!»
Олігархічні брехні ллють.
Терпи війни убивчий грім,
Тих, хто вчинив це беззаконня,
Дітей жахаючи спросоння
Вповзанням смерті в їхній дім.
Терпи гризню верховних псів,
Хто у безчесті був чесніший.
Один ллє воду, бреше інший,
Лушперить третій владних дів.
Лжепатріоти, лжеборці,
Вони не дбають про Вкраїну,
Їм потрясіння б без упину
Та владну Булаву в кінці.
За гречку совість відберуть
І обіцяють владу другу.
Їм треба гроші, власну дупу,
Вони тобою підіпруть.
А ти, ворожий супостате,
Що пекла зло несеш в собі,
Пора покаятись. Тобі
Недовго в царствії зростати.
Ти не чини, як злобний кат,
Що заслужив пекельну дяку.
Як не покаєшся від ляку,
Небесний Суд встановить лад.
Твій шлях грошима шелестить.
Та Суд Небесний, в Царстві Божім,
Хто не покаявся, не зможе
Навіть за бакси відпустить.
Прости, якщо ти робітник,
Солдат чи бізнесмен, учений.
Прости, народе незнищенний,
За безпощадний серця крик.
Ми українці, брате мій,
І любим рідну Україну.
Ми їх створили. До спочину
Цей гріх спокутуємо свій.
Опам’ятайся, ти ж не з тих,
Хто терпить владних клерків шкоду.
Примусь служити їх НАРОДУ
І ввійдеш в Царствіє Святих!

Я знаю

Я знаю, що я щось знаю, і за це вчителів поважаю.
І про себе, що знати не треба, я також багато що знаю.
Всі знання, що прямують в майбутнє, БОЖА ВОЛЯ в ділах висіває.
Всі знання про минуле і сутнє, словом мудрих людей процвітає.
Їх знання проростають у долі, як зернятка в засіянім полі.
Їх знання безцінні у діях, що ведуть до життєвої волі.
Я готовий вчити і вчитись, щоб знання до знання плюсувати,
І у вищого благодіяння, впавши ниць,я б хотів запитати:
Я ЖИТТЯ запитав би про себе, щоб знання скріпити любов’ю.
Я ДОБРО запитав би про ліки, щоб знання передати здоров’ю.
Я ЛЮБОВ запитав би про душу, щоб знаннями до неба дістати.
Я СВЯТИХ запитав би про муки, щоб знаннями в добрі проростати.
Я не знаю, кудою, не знаю, БОЖА ВІРА у душу прорветься.
Я не знаю, коли ще, не знаю, КАЯТТЯ у мені схаменеться.
Я не знаю, поки що, не знаю ДОРОГИ до ПЕКЛА чи РАЮ.
Я не знаю, що буде, не знаю, коли ІСТИНУ БОЖУ пізнаю.

Доповідна Богу

О Боже-Боже, Батьку мій!
Твою виконуючи волю,
Прийняв людську на себе долю,
Про неї ж я і розповім.
Небес творіння на Землі,
Любові дар у римах світу,
Як благодать твого завіту,
Зі Злом зустрівся у борні.
Мене оточує країна
Віками гноблених людей.
І в протиріччі їх ідей
На шмаття рветься Україна.
Це горе болем розлилось
У душу кожну. Неприкриту
Журбу, морями сліз відмиту,
Мені пізнати довелось.

Тут претендує храмів ряд
На глас Творця в безмежжі світу.
Вони хрестом несуть просвіту,
Створивши віри в нас обряд.
Але за цим душі немає.
Церковна жадібність живе.
Там святість дань свою здере
Із тих, хто шлях до тебе знає.
Під прикриттям святих учень
Здирають не заради віри –
На лімузини, на квартири,
На рішення своїх проблем.

Війною орані поля
Панів-політиків годують.
Вони солдатських вдів не чують.
Для них війна як «мать родна».
Вони Вкраїни мирну суть
На власне царство проміняли.
Був Схід і Захід. Роз’єднали,
В народі пробудивши лють.
Де діточок веселий сміх.
Де сповивалась радість миру.
Де розцвітала щастя сила,
Тепер безумства смертний гріх.
За що жертовнії життя
Зіграли братовбивчі ролі?
Не ради радості і волі.
А ради владних майбуття.
Тут з їхніх храмів пре кумівство.
В них бідність створюють мужі,
Що багатіють на брехні,
Для всіх, хто вірить у блюзнірство.

Я проклинаю тих глупців,
Хто підмінив життя війною.
Та двічі кляті ті «герої»,
Хто мир не верне для бійців
Тих, хто сховавсь у владний дім.
Хто плач дітей з верхів не чує.
Застав відчути, як лютує
Снарядів смертоносний грім.

Дві міри Пекла в краї цім.
Зла гріх грошима процвітає.
Бо той, який грішить, зростає,
Щоб володіти світом всім.
Без грошей весь безгрішний люд.
А на грошах пани зростають.
Добро в жадобі забувають,
Із зиску роблять абсолют.
На білім світі не знайти
Ніде подібної країни,
Де бідні люди до кончини
Панів підживлюють світи.
Ще й заздрість світом цим керує,
Прокравшись у єство рабів
Та придушивши солод снів,
Добро творінь Твоїх руйнує.
До щастя шлях шукають всі
Тут, на землі, у Пеклі й Раю.
У Пеклі вбивчі людські зграї.
Добра у Раю – острівці.

І той, хто в Радість Зло привносить,
Щасливий мерехтінням бід
В суспільстві нашім. З року в рік
Для Сатани достаток косить.
Невже пропащі душі в них?
Твого творіння марні дії?!
І в царстві правлять лиходії,
Яких створив рогатий псих?

Не тільки лиходії ці
Країну грішну населяють.
Є віра в Тебе в цьому краї!
Є віри в правду пагінці!
Добро є в душах у людей,
Любов, надія, радість злуки.
І в праці мозолисті руки
До істини ведуть дітей.
Чи день яскравий, а чи тьма,
Життя у праці протікає
У тих, хто Божий світ вітає.
Хто слово Змія не сприйма.
Вони до щастя мирний шлях,
Шлях правди й совісті шукають.
У тьмі знаходять! Не звертають!
Вперед ідуть, зборовши страх.
Йдуть душ освітлених творці.
Йдуть інженери і учені.
Йдуть волонтери, Богом вчені.
Робітники і вчителі.

Вони спокус не знають бід.
Вони Добром Добро вітають.
Вони прощенням Зло вбивають.
Вони продовжать людства рід.
Ввійти в цвітіння райських днів
Даруй хрестовим слугам долю.
Спаси їх душі від неволі,
І грошей, й підлості рабів.

В борінні Злоби і Добра.
В борінні влади і народу.
В борінні роду і безроду
Вкраїни знищують буття.
Хто в Тебе вірою живе,
Той не живе, а виживає.
А той, хто владу Зла приймає,
Гребе під себе – й має все.
Сувора правда рве завіти
В пізнанні істини Добра.
І, спокусившись щастям Зла,
Грішать в зневірі Божі діти.
Чому це так? Чом негатив
У цьому світі процвітає?
Чому тих віра не спасає,
Кого любов’ю Ти святив?
Твоїх законів сил катма.
Не вірять в Істину, запеклі,
Тому й грішать… І будуть в Пеклі,
Куди веде їх Сатана.

Писань наслання пресвяті
Не налякали тьми спільноту.
Пора нам звершити роботу,
Вселивши страх в серця земні.

В світ піднебесний, Батьку мій,
Мене Ти скерував з метою,
Щоб часу пил омив росою
І показав всім шлях до мрій.
У силовий ввійшовши світ,
Взаємодій розкривши сутність,
Безмежних знань Твоїх могутність
Скерую до людських орбіт.
Я тут, я бачу, я пишу!
Невіру вірою міняю.
І я надіюсь, в цьому краї
Гріховність Словом заміщу.
Це Слово шкарубке, гучне!
Це Слово править і вправляє!
Це Слово ранить і вбиває
Тих, хто смолою Пекла тхне!

Інтроформації програма
Люд розділяє по ділах:
Кому – у Пеклі вічний жах,
Кому – у Рай відкрита брама.
Хто творить що – він цим і є!
Постійно буде відчувати:
Від добрих справ – довічне свято,
Від недобра – печаль зійде.
Хто негатив дарує в світ,
Брехню і підлість в раж підносить,
Той у небес пощади спросить,
Як ввійде Злом в безмежжя лік.
У це безмежжя гріх повзе.
Там Зло в пітьмі від болю виє.
Там Сатани пекельні дії.
Там каяття свідомість рве.
Страх за сотворене кричить!
Страх за сотворене волає!
Людей від злоби захищає
І не дає гріховно жить.

Цю вищу істину предвічну
Я подаю як Твій завіт.
Її знання – покращить світ
І принесе всім радість вічну.
Щоб люд від злоби захистив
Твій дар, охрещений любов’ю,
Щоб не стікали браття кров’ю,
Щоб поріднив всіх позитив.

І прийде в світ Твоє Добро!
А негативи злої волі
Зійдуть навік з людської долі
Із духом Пекла заодно.

Як ніч і день, життя і смерть,
Добро і Зло – в дуелі вічній,
В доповідній моїй трагічній –
Людської суті круговерть.
Прости людей! Я їх прощаю!
Я маю право, бо в Різдві
Родився Тесля на Землі.
Прости, Отець! Життям благаю!

Школа

Летять узбіччям дні життя,
І вже зупинки грані видно.
Підготуватись треба гідно,
Свої згадавши почуття.
Юнацтва пору пригадати,
Бажань до звершення жагу.
Щоб, підкоривши знань вагу,
В майбутнє успіхом зростати.
І, відірвавшись від землі,
Себе знайти в безхмарнім небі.
І час скорити при потребі!
Зійти на зоряні щаблі!
Ми ними радість мрій несли.
Таку міцну, як стіни школи,
Де вчителів знання збороли
І в майбуття за ними йшли.
Нас вів Андрійович м’який.
Пантелеймонович у русі,
Дві Ліди, всім найкращі друзі,
Юрко Сазонович гучний.
А ми в 10-Б ходили.
І щебетали, і цвіли,
Бо безтурботними були.
Серед ночей уроки вчили.
Ми не платили за знання.
У комунізм приймали віру.
І мали щирую довіру
До міліцейського звання.
І на високій мрійній ноті,
Як вийшли сонце зустрічати,
Нам всім хотілось привітати
Щасливі дні в життя польоті.
Ми всі змінились відтоді.
Хоч навкруги нас бачать в віці
Й не вистача здоров’я міці,
В душі такії ж молоді.

Ще поклик є до змін в собі.
Хто пам’ятає давні мрії,
Той віднайде нові надії
І не розгубить фарт в житті.
Пройшли роки. По трасі в Київ
Я проїжджаю крізь село.
В душі спливає – що було
Та відбуло, як птах у вирій.
Роки гріхами тяготять
І не дають злетіти в небо.
І Божих знань святу потребу
Нема часу задовольнять.
У школі, де добром зрослись,
Де почуття прозріли юні,
Підносить двір картини глумні.
Не зустрічає, як колись.
Нема ні вікон, ні дверей.
Нема в дворі ні гри, ні сміху.
І лиш бомжам на п’яну втіху
Еленський храм – як гріх людей.
Скінчився мир, забулись мрії.
Все, що було, як дим зійшло.
І хоч життя в труді пройшло,
Ми, як і школа – в безнадії.

Те, що збулося, нищить світ.
А нездійсненне – барва ночі.
І бачать пил життєвий очі,
В яких – незмитий слізний слід.
Втікаєм в пляшку від буття.
Своє життя у праці сушим.
Про школу – на руїнах тужим.
Крадемо щастя з майбуття.
Навколо нас – бездушшя срам.
Щоб підкупить безродну раду,
Святять пани прожорства зраду,
Ще й б’ють поклони ворогам.
Еленська школа як взірець
Того, що робиться в країні.
Дай Бог нещасній Україні
Не повторить її кінець.
Це, мабуть, сон про майбуття?
Мені шістнадцять? Хочу в школу!
Я не прокинуся ніколи!
Бо це не сон! Бо це життя!

Коронарний синдром

Я сам в собі, я сам з собою.
У серці цілий світ болить!
Безмежжя край переді мною,
А в тім краю життя мовчить.
І не прийде той, хто не прийде,
Не забере печаль від Вас.
Те, що задумано, не вийде.
Чого боюсь – те вийде враз.

Втрата

Ти не почула крик душі.
Ти не розкрила сутність долі.
Ти не ввійшла в жадані дні.
Ти не знайшла для мене ролі.
Ти підеш у незнану даль,
Ти пам’ять радістю омиєш.
Ти в майбутті мене, на жаль,
Не знайдеш, втрати біль розкриєш.
Не вернеш, що не забереш,
І не відкриєш, що закрито.
Мене ти більш не пригорнеш.
І не забудеш, що прожито.
Ти не озвешся з майбуття.
Ти не породиш спільні дії.
Увійдеш у нове життя,
Мене покличеш в безнадії.

Я не прийду, бо не зійду.
І не внесу в життя розраду.
Я не в собі, в тобі тужу.
Бо не пробачив власну зраду.
Я над тобою день зведу.
Я за тобою ніч розкрию.
Перед тобою ниць впаду.
І зло своє добром прикрию.
Я сам жалкую… Не забудь
Всіх ран моїх весняну повінь.
Я не знайшов до тебе путь?!
Пробач мене за втрати сповідь!