За тобою

Ти йдеш вперед, тебе ледь бачу,
Ти майже зникла в суєті.
Десь загубила доля вдачу?!
Я залишаюсь в самоті.
Лети вперед моя голубко.
І не чекай від мене слів.
Та тільки серце стогне гулко,
Бо не вернути в серце спів.
Зникає день, і ніч, і слава.
Все що було, вкриває сум.
І почуттів встає заграва,
Щоб спопелити волю дум.
Пробач мене, не можу швидко
З тобою йти в прийдешній стрій.
Роки сплітають ноги гидко,
І відбирають радість мрій.
Тебе нема, та я не плачу,
Бо ти крокуєш в щастя дім.
Я розв’язав твою задачу,
Веду вперед, життям своїм.

Чужий

Я знов іду до переправи.
Тут промайнули щастя дні.
І плачуть хмари у журбі,
Щоб оросить життя заграви.

Горить минуле! Чорний дим
Встилає все, шляху не видно.
А за спинОю хтось огидно
Мене услід назвав чужим.

За те, що я співанки склав,
До світу знань добавив міру
Я став чужим. За цю зневіру
Я шлях в собі від Вас обрав.

Зі мною ти… І як завжди
У майбуття проводиш снами.
Щоб спрацювали ті програми,
Які в верхах складали ми.

Я йду вперед не перший раз…
Шукаю міст, шукаю кладку.
Всім залишаючи на згадку,
У щастя світ дороговказ.

Я міст знайду. І буде сад,
Із обіцянок, мрій і планів.
Та оцінивши рай кайданів,
По цім мосту вернусь назад.

Шлях в минуле

Ти прийшла з майбуття.
Ти як мить проминула.
Хоч страждання відчула
На відрізку життя.
Свій чаруючий стан
Ти мені дарувала.
Ти тоді ще не знала,
Що любов – це обман.
Біль створивши в житті,
Розігнавшись у часі,
Я зробив, щоб на пласі,
Ти була в самоті.
Я пішов за поріг
Розуміння і суті.
Прийде час я в спокуті
Розіпнусь за цей гріх.
І в небеснім краю,
Де суть правди витає,
Моя совість пізнає,
Ношу правди гірку.
Щоб утримати час,
Від безжальної дії,
Я покаюсь, в надії,
Щось змінити для нас.
Розповім все Йому.
Час вернути попрОшу.
І гріховную ношу
Із собою візьму.
Скресну в іншім житті.
Освятивши минуле.
Все зроблю, щоб небуле
Дарувати тобі.
Ми почнем новий лік.
В спільну вийдем дорогу.
І подякуєм Богу,
Що з’єднав нас навік!

Межа

В надхмар’ї вітер шелестить
І, підганяючи хмаринки,
До нас несе пухкі сніжинки,
Зими зафіксувавши мить.
Весняне сонце розжене
Зимові хмари без печалі.
Вони зійдуть в минулі далі.
А цвіт веселкою майне.
Коханню вийшовши навстріч,
Сузір’їв звід знайде нагоду
Весняну обмінять природу
На всеосяжну літню ніч.
Втім, красна осінь підійде,
Змінивши килими духмяні
На почуття достатку п’яні.
І спокій в душеньку ввійде.
Природа вічна в куражі.
Зима, й Весна, і Літо, й Осінь!
Та вже нова віщує просідь,
Що мій лічильник на межі.

“Бездомна Собака”

«Пішов геть, собака», – двірник-неборака,
Двірник-неборака від баку жене.
Нема де подітись, нема де пригрітись,
Нема де зарити відношення зле.

«Бездомна собака» тремтить біля бака.
Тремтить біля бака, не зводить очей,
З стежинки від дому. Спасіння з полону
Чекає щодня, від поспішних людей.

Ось пані проходить, парфумами зводить.
Готова ногою турнути у вир.
Ось діти з батьками, розводять руками,
Не візьмуть з собою у люблячий мир.

Ще й дощ накрапає, ніхто не сховає,
Ніхто не закриє від хмарності сліз.
Ніхто не жаліє, ніхто не зігріє,
Ніхто не прикриє від бризок з коліс.

Нога десь пробита, та їжа з корита,
Та ніч переспати в підвальнім теплі.
Щоб сни повернули, в далеке минуле,
Де він…Гліб Петрович?! Завлаб з НДІ.