Творчий вечір 07 травня 2018 року о 17.00

7 травня 2018 року о 17.00 в актовій залі факультету інформаційних технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(вул. Ванди Василевської, 24)

ТВОРЧИЙ ВЕЧІР
ТЕСЛІ Юрія Миколайовича

“Я над віршами суму пан…”

В програмі твори із збірки віршів “Доповідна Богу”,
та представлення нової збірки “За межею”.

Межа – уявна лінія, а що за нею?! Шлях, який йде у буття, чи шлях лише в одну сторону?! У поезії Ю.М.Теслі кожна строфа будоражить читача, заставляє задуматись над кожним словом, яке несе глибоку філософську суть життя. Його вірші хочеться слухати і читати по декілька разів і кожен раз відкривається нова невідомість! Почувши один з віршів відкривається авторська глибина сили та думки, але інтрига забезпечена у кожному творі! Автор ділиться почуттям, що на кожному життєвому кордоні, можна змінити світ на краще, але кордони проходяться лише один раз.

Запрошуються усі бажаючі

Хто ти?

Ми йдемо по дорозі з тобою, в стукіт серця вкладаючи мову.
Бо слова, це обмеження думки. Ми ж серцями ведемо розмову.
Ми все знаємо, все розумієм, та про це не говорим з тобою.
Ми все бачимо, все відчуваємо, називаємо шлях свій судьбою.
Ми по різним дорогам ідемо, але разом, єднаючись в суті.
Це не те що на спільній дорозі, одностайність і вірність забуті.
Ці дороги камінням сплелися, розбивають нам ноги у рани.
Ми у русі шукаємо щастя, ми майбутнє складаєм ділами.
Ми йдемо по життю не синхронно. І буває ти сходиш з дороги.
Потім знову до мене вертаєш, поцілунком змінивши тривоги.
Піднімаючись і спускаючись, ми проходимо гори й долини.
Ми йдемо по них, обнімаючись, бо ми цілого дві половини.
Ти опора моя і надія, ти ведеш в майбуття без спочину.
Ми проходимо горе і бідність, ми проходимо рідну Вкраїну.
Ми минаємо гроші і владу, обганяємо хитрих і підлих.
Ми лишаємо тих хто спинився, ми стрічаємо втрачених рідних.
Ми на різних дорогах з тобою, в стукіт серця звіряємо кроки.
Ми не бачимо тих хто за нами, своїм рухом даємо уроки.
Ми проходимо сумнів і розпач, ми шукаємо захисту в Бога.
Лиш не знаю, чи ти є насправді? Чи знайшла тебе в мріях дорога?

Оголошення

7 травня 2018 року о 17.00 в актовій залі факультету інформаційних технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(вул. Ванди Василевської, 24)
 
ТВОРЧИЙ ВЕЧІР

ТЕСЛІ Юрія Миколайовича

 

“Я над віршами суму пан…”

 

В програмі твори із збірки віршів “Доповідна Богу”,

та представлення нової збірки “За межею”.

Межа – уявна лінія, а що за нею?! Шлях, який йде у буття, чи шлях лише в одну сторону?! У поезії Ю.М.Теслі  кожна строфа будоражить читача, заставляє задуматись над кожним словом, яке несе глибоку філософську суть життя. Його вірші  хочеться слухати і читати по декілька разів і кожен раз відкривається нова невідомість! Почувши один з віршів відкривається авторська глибина сили та думки,  але інтрига забезпечена у кожному творі!Автор ділиться почуттям, що на кожному життєвому кордоні, можна змінити світ на краще, але кордони проходяться лише один раз.
Запрошуються усі бажаючі

САШУНІ В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ!!!

Ти щоранку міняєшся, ти до себе звертаєшся,
Ти у мріях своїх підростаєш щороку.
Ти себе не соромишся, ти за Всесвітом гонишся,
Ти обрала собі у майбутнє дорогу.
 
Мама, тато і Льошенька, в них Сашунька хорошенька.
Ми із Олею хвалимось, ти розумниця наша!
Ти миленька як квіточка! Ти красива як зірочка!
Ти одна у Галактиці! Ти Катаєва Саша!
 
Проростай у хімічності, обери справу вічності.
Ти зумієш характером, перешкоди збороти.
Хай батьки твої ціняться, хай здоров’я не зміниться,
Нехай в дійсності збудуться, снів щасливих польоти.
 
Дорогесенька внученька, кладемо в твою рученьку
Обіцянку підримати, і дістать зірку з неба.
Нехай радість прокинеться, і з коханням зустрінеться!
Ти рости наша дівчинко, від дитинства до себе!
02.05.2018

За межею

Чому ж ти плачеш у журбі?
Я тут!!! Тебе оберігаю.
Хоч від буття в буття втікаю,
Слова мої живуть в тобі.
Чому ж ти плачеш у мені?
Я над тобою владу маю,
Хоч йду один до світу краю
Шляхи узрівши неземні
Чому ж ти плачеш у собі,
Священний шлях проклавши в душу?
А я тебе зцілити мушу,
Любов розп’явши на хресті.
Чому ж ти плачеш в самоті?
Навколо друзів слово й дія!
І тільки ризику подія,
Сповилась злом в твоїм житті.
Чому ж ти плачеш навесні?
Вона ж твій дім цвітінням красить!
Вогонь туги добром погасить,
І відбере думки сумні.
Чому ж ти плачеш уночі,
Коли в тобі я прокидаюсь,
І за гріхи минулі каюсь
Сплакнувши в тебе на плечі.
Чому ж ти плачеш в сірій млі?
За нею я. Мене не видно…
Та шлях здолати необхідно
До мене. У сумнім житті.
Не плач у поминальні дні!
Забудь, що тут моя могила.
Бо є над світом вища сила!
Я жив й живу, в твоїй душі.

Світлий шлях

У піднебессі світла мить.

За піднебессям ніч згасає.

Там радість сонечко вітає.

Там радість янголів святить.

Їх світоч променем розносить.

Фарбує їх веселки цвіт.

І, щоб прийшло добро у світ,

Сльоза Господня землю росить.

В ній проросте свобода дум.

Цим майбуття Вкраїні родить.

І буде Захід сонцем сходить,

Щоб в Схід зійшли нещастя й сум.

Троянди і шипи

Чому із сумнівом живеш?

Чому любов обманом мітиш?

Чому мене виною лічиш,

І доброту душевну рвеш.

 

Моя вина – шипи троянд?!

Той хто далеко, бачить квіти.

Близьким – завжди дарую віти.

Дарую цвіт болючих ран.

 

Той хто далеко – хоче в світ,

Де жар троянд несе надію,

Крізь відстань не узрівши дію

Шипів, що захищають цвіт.

 

Коли букет троянд в життя,

Із буднів вилетить стрілою.

Ти обхопи шипи рукою.

Бо квіти й біль – душі злиття.

Іуда

Безмежний біль… Кроваві ночі
Тисячоліть штампують стрій.
В яких крокує образ мій.
В яких ненависть сліпить очі.
Безмежний біль… Безжальний світ
Мене гнобить… Замість поклонів,
В святкові дні – слова прокльонів,
Я відчуваю сотні літ.
Безмежний біль…Ти шлях обрав.
Де зрада – міст в небесне царство.
Я ж умовляв, щоб це лихварство
На мене ти не покладав.
Безмежний біль…Морями сліз
Я оросив господні плани,
В яких добро зійде з гріхами,
І проросте прокльонів ліс.
Безмежний біль… Слова твої,
Що я апостол – друг найближчий,
Що маю взяти гріх невтішний,
Щоб ти вознісся на Хресті.
Безмежний біль… За образ твій,
Себе прирік. Я не злякався?!
Живи в серцях! В віках прослався!
Твій задум вклав у підлість дій.
Безмежний біль… Умиті руки,
Ввели мирян у вічний сум.
За фарисейський підлий глум.
За срібла гріх. За Божі муки.
Безмежний біль… У забутті,
І потиск рук, і дружби сила.
А зараз…стогоном могила,
Пекельний слід лиша в житті.
Безмежний біль твій во Хресті!
Людей гріхи змінив на віру.
А я проклять безмежну міру
За це прийняв в своїм житті.
Безмежний біль мій в самоті –
Безчестя, сльози і зневіра,
І людством втрачена довіра,
І зрада Бога на мені?!
Син Божий, возродись в житті!
І відведи від мене зраду?!
Бо я творив Ісуса владу!
І з ним розп’ятий на Хресті.
 
P.S. Від автора:
Що знаю я, те не змінити.
Не повернути прах з могил…
Та десь ховає часу пил
Тих, хто хотів мене спинити.
06.04.2018

 

Фатальна жінка

 
Ти в собі не одна, ти радієш сумна, ти сльозами весну розбудила.
Ти без кроків прийшла, ти мене віднайшла, хоч ніколи мене не любила.
Світла ніч на краю, темний день у гаю, там співає пробуджена мрія.
Я прийду, хоч в жалю, я тебе не знайду, ти моя нездійсненна надія.
Ти прекрасна у злі, ти колюча в добрі, чари сну дарувала словами.
Ти мене підвела, хоч надійна й земна, небеса наближаєш ділами.
В тебе ім’я одне, біль його перейме, і прийде притворившись тобою.
Я ту біль підберу, край життя віднайду, і залишусь в тім краї з журбою.
Ти без мене в добрі, хоча очі сумні, я ж без тебе як раб у хоромах.
Ти за іншим підеш, ти його вознесеш, він в житті суєтному не промах.
Ти моя – бо чужа. В тебе доля земна. Я ж з небес прокладаю світанок.
Ти прийдеш, обіймеш, поцілунком проймеш, я ж тебе прокляну наостанок.

Місія

Я жив, живу, і буду жити!
В серцях, у душах, у знанні!
Для всіх хто буде в майбутті,
Я сотворю щасливі миті!
 
Щоб провести Господній план,
Я покажу модельність дії,
Програмну – суть взаємодії,
І з матриць душ збудую храм!