За межею

Чому ж ти плачеш у журбі?
Я тут!!! Тебе оберігаю.
Хоч від буття в буття втікаю,
Слова мої живуть в тобі.
Чому ж ти плачеш у мені?
Я над тобою владу маю,
Хоч йду один до світу краю
Шляхи узрівши неземні
Чому ж ти плачеш у собі,
Священний шлях проклавши в душу?
А я тебе зцілити мушу,
Любов розп’явши на хресті.
Чому ж ти плачеш в самоті?
Навколо друзів слово й дія!
І тільки ризику подія,
Сповилась злом в твоїм житті.
Чому ж ти плачеш навесні?
Вона ж твій дім цвітінням красить!
Вогонь туги добром погасить,
І відбере думки сумні.
Чому ж ти плачеш уночі,
Коли в тобі я прокидаюсь,
І за гріхи минулі каюсь
Сплакнувши в тебе на плечі.
Чому ж ти плачеш в сірій млі?
За нею я. Мене не видно…
Та шлях здолати необхідно
До мене. У сумнім житті.
Не плач у поминальні дні!
Забудь, що тут моя могила.
Бо є над світом вища сила!
Я жив й живу, в твоїй душі.

Світлий шлях

У піднебессі світла мить.

За піднебессям ніч згасає.

Там радість сонечко вітає.

Там радість янголів святить.

Їх світоч променем розносить.

Фарбує їх веселки цвіт.

І, щоб прийшло добро у світ,

Сльоза Господня землю росить.

В ній проросте свобода дум.

Цим майбуття Вкраїні родить.

І буде Захід сонцем сходить,

Щоб в Схід зійшли нещастя й сум.

Троянди і шипи

Чому із сумнівом живеш?

Чому любов обманом мітиш?

Чому мене виною лічиш,

І доброту душевну рвеш.

 

Моя вина – шипи троянд?!

Той хто далеко, бачить квіти.

Близьким – завжди дарую віти.

Дарую цвіт болючих ран.

 

Той хто далеко – хоче в світ,

Де жар троянд несе надію,

Крізь відстань не узрівши дію

Шипів, що захищають цвіт.

 

Коли букет троянд в життя,

Із буднів вилетить стрілою.

Ти обхопи шипи рукою.

Бо квіти й біль – душі злиття.

Іуда

Безмежний біль… Кроваві ночі
Тисячоліть штампують стрій.
В яких крокує образ мій.
В яких ненависть сліпить очі.
Безмежний біль… Безжальний світ
Мене гнобить… Замість поклонів,
В святкові дні – слова прокльонів,
Я відчуваю сотні літ.
Безмежний біль…Ти шлях обрав.
Де зрада – міст в небесне царство.
Я ж умовляв, щоб це лихварство
На мене ти не покладав.
Безмежний біль…Морями сліз
Я оросив господні плани,
В яких добро зійде з гріхами,
І проросте прокльонів ліс.
Безмежний біль… Слова твої,
Що я апостол – друг найближчий,
Що маю взяти гріх невтішний,
Щоб ти вознісся на Хресті.
Безмежний біль… За образ твій,
Себе прирік. Я не злякався?!
Живи в серцях! В віках прослався!
Твій задум вклав у підлість дій.
Безмежний біль… Умиті руки,
Ввели мирян у вічний сум.
За фарисейський підлий глум.
За срібла гріх. За Божі муки.
Безмежний біль… У забутті,
І потиск рук, і дружби сила.
А зараз…стогоном могила,
Пекельний слід лиша в житті.
Безмежний біль твій во Хресті!
Людей гріхи змінив на віру.
А я проклять безмежну міру
За це прийняв в своїм житті.
Безмежний біль мій в самоті –
Безчестя, сльози і зневіра,
І людством втрачена довіра,
І зрада Бога на мені?!
Син Божий, возродись в житті!
І відведи від мене зраду?!
Бо я творив Ісуса владу!
І з ним розп’ятий на Хресті.
 
P.S. Від автора:
Що знаю я, те не змінити.
Не повернути прах з могил…
Та десь ховає часу пил
Тих, хто хотів мене спинити.
06.04.2018

 

Фатальна жінка

 
Ти в собі не одна, ти радієш сумна, ти сльозами весну розбудила.
Ти без кроків прийшла, ти мене віднайшла, хоч ніколи мене не любила.
Світла ніч на краю, темний день у гаю, там співає пробуджена мрія.
Я прийду, хоч в жалю, я тебе не знайду, ти моя нездійсненна надія.
Ти прекрасна у злі, ти колюча в добрі, чари сну дарувала словами.
Ти мене підвела, хоч надійна й земна, небеса наближаєш ділами.
В тебе ім’я одне, біль його перейме, і прийде притворившись тобою.
Я ту біль підберу, край життя віднайду, і залишусь в тім краї з журбою.
Ти без мене в добрі, хоча очі сумні, я ж без тебе як раб у хоромах.
Ти за іншим підеш, ти його вознесеш, він в житті суєтному не промах.
Ти моя – бо чужа. В тебе доля земна. Я ж з небес прокладаю світанок.
Ти прийдеш, обіймеш, поцілунком проймеш, я ж тебе прокляну наостанок.

Місія

Я жив, живу, і буду жити!
В серцях, у душах, у знанні!
Для всіх хто буде в майбутті,
Я сотворю щасливі миті!
 
Щоб провести Господній план,
Я покажу модельність дії,
Програмну – суть взаємодії,
І з матриць душ збудую храм!

За тобою

Ти йдеш вперед, тебе ледь бачу,
Ти майже зникла в суєті.
Десь загубила доля вдачу?!
Я залишаюсь в самоті.
 
Лети вперед моя голубко.
І не чекай від мене слів.
Та тільки серце стогне гулко,
Бо не вернути в серце спів.
 
Зникає день, і ніч, і слава.
Все що було, вкриває сум.
І почуттів встає заграва,
Щоб спопелити волю дум.
 
Пробач мене, не можу швидко
З тобою йти в прийдешній стрій.
Роки сплітають ноги гидко,
І відбирають радість мрій.
 
Тебе нема, та я не плачу,
Бо ти крокуєш в щастя дім.
Я розв’язав твою задачу,
Вперед веду, життям своїм.

Шлях в минуле

Ти прийшла з майбуття.
Ти як мить проминула.
Хоч страждання відчула
На відрізку життя.
 
Свій чаруючий стан
Ти мені дарувала.
Ти тоді ще не знала,
Що любов – це обман.
 
Біль створивши в житті,
Розігнавшись у часі,
Я зробив, щоб на пласі,
Ти була в самоті.
 
Я пішов за поріг
Розуміння і суті.
Прийде час я в спокуті
Розіпнусь за цей гріх.
 
І в небеснім краю,
Де суть правди витає,
Моя совість пізнає,
Ношу правди гірку.
 
Щоб утримати час,
Від безжальної дії,
Я покаюсь, в надії,
Щось змінити для нас.
 
Розповім все Йому.
Час вернути попрОшу.
І гріховную ношу
Із собою візьму.
 
Скресну в іншім житті.
Освятивши минуле.
Все зроблю, щоб небуле
Дарувати тобі.
 
Ми почнем новий лік.
В спільну вийдем дорогу.
І подякуєм Богу,
Що з’єднав нас навік!

Сцена

Я читаю себе, я себе декламую.
Я коханням своїм радість рими несу.
У тремтінні душі пісню щастя відчую.
І на сцені твою оспіваю красу.
 
Я під рампою чар, представляю небесне.
Сценарист майбуття прописав роль мою.
Я зі сцени несу тобі слово чудесне.
Та вже зве режисер?! Я себе дограю!

Відрядження

Ми з тобою вчора посиділи у кафе, я готувавсь поїхати по справах в столицю
Але ти не повірила, ти думала, що я знайшов у столиці дівицю.
І що я зустрічаюсь із нею у своїх поїздках від тебе.
І що ти для мене не одна зірочка, що розмістилась на небі.
Я клявся, божився, говорив що так думати не треба,
І що їду я у відрядження лиш по справам – робоча потреба.
Бо я ще й працюю у часи коли не б’ю горщики з тобою.
І не бігають по готелям чужі дами за мною юрбою.
Бо я не артист, і не політик, а лише програміст від Бога.
Веде в справах компанії до столиці мене дорога.
І що зранку до темної ніченьки я буду писати програми.
Буду вводити і виводити тексти, числа, поля й діаграми.
І замінять вони мені дорогесенька всіх жінок що уява малює.
Бо в піднесенні сотворити код, це життя програміста вартує.
З результатами та ще й скучивши прилечу я з столиці додому.
Привезу всім гостинчиків, обніму тебе, поцілую, й забуду втому.
Бо слабку любов даль-розлучниця як злий вітер вогонь задуває,
А любов життя, відстань обійма, й добрим вітром її роздмухає.