Народ

 
Ми знов і знов міняєм стрій,
Щоб жити так, як всі народи:
Зі Сходу, Штатів, і Європи.
Приймаєм недосяжність мрій.
 
Чи не все рівно стрій який,
Якщо ладу немає в домі?
І замість радості в полоні
Ведемо лік життя гіркий.
 
Я бачу – голови зривають,
Ламають плечі, рвуть тіла,
І очищається Земля,
І всі минуле забувають.
 
Ми монументи нищим в злі!
Буцім мерці живуть в граніті.
Хоч їх давно нема на світі,
Для нас вони всі москалі.
 
Стираєм пам’ять про батьків.
Ми забуваєм їх надії.
На їх могилах топчем мрії,
І підмітаєм пил віків.
 
Ми фінансуєм забуття.
Грошей катма?! Розрусі платим!
Щоб час пройдешній поховати
Б’ємо в минуле без пуття.
 
Ми проклинаємо царів.
Ми ненавидим комуністів.
Їх партбюро, й секретарів.
І президентів-пародистів.
 
Так, не були вони святі?!
Свої гріхи прекрасно знали.
Як їх підручні розпинали
Життя народу на Хресті.
 
Зв’язавши час тугим вузлом
За колоски вели на страту.
«Врагів народу» здали кату.
І помножали владу злом.
 
Вони з народу кров пили.
Вони гуляли і накрали.
Воно добро на смерть карали.
Вони за край душі зайшли.
 
А ми із Вами не такі?
Ми зАвжди чесні й працьовиті?
Всі біля нас щасливі й ситі?
І ми не грішні? Ми святі?!
 
Т-а-а-к… Не забути що було?!
Хоч не згадали слово Боже.
Каміння кидати не гоже,
Якщо життя в гріхах пройшло.
 
Нехай хто в світі без гріха,
Той перший кине в грішних камінь.
І хай замінить в Божім храмі
Людської віри пастуха.
 
Ми кріпаків застій пройшли.
Ми при царизмі гнули спину.
Соціалізм піддали плину.
В капіталізм урешт ввійшли.
 
І що тепер? Нові вожді?!
Нові правителі у ражі.
І знову слава при житті,
І ярлики по смерті вражі?!
 
Щоб щось створити у житті,
У сьогоденні зло змінити,
Не у минуле треба бити,
А майбуття скорить меті.
 
Дивись що робиться навкруг.
Міняй червиве сьогодення.
Шукай в добрі життя натхнення.
Щоб зло зорать тягни свій плуг.
 
Бо щось не краще… Гірше все?!
Один з другого шкуру лупить.
Він украде якщо не купить,
І з бідноти багатство ссе.
 
Ми обираєм тих вождів,
Що обкрадають нас й державу.
Ми не несем країні славу.
Ми сум несем у даль років.
 
Вони – частина нас усіх.
Бо ми народ, ми влади сила!
Нас всіх Вкраїна породила!
Несемо з ними спільний гріх.
 
І що тепер навколо нас?
Героїв вулиці у ямах.
Верховний храм в кровавих плямах.
До влади лють народних мас.
 
Розруха в головах людей.
І не вина верхів державних,
Що у низах в ділах безславних,
Багато згинуло ідей.
 
Доноси Сталін не писав.
Хрущов не крав свиняче рило.
А Брежнєв не якийсь п’яндило,
Що з дуру кран на спирт зміняв.
 
Сусід доноса написав.
Свинар украв із ферми рило.
Завгосп по п’яні, як дурило,
На брухт новенький кран списав.
 
В верховній раді клан панів
Штампує справи величаві.
Закони дарствує Державі,
Щоби народ ще зубожів.
 
Вони творять народу зло,
Самі ледь вийшовши з народу.
І восхваляючи свободу,
Гадюче створюють кубло.
 
Ось автохам над людом зріс,
Спинивши мерс на переході.
В своєму задньому проході
Йому б узріти палі зріз.
 
Начальник офісних рабів,
Підлеглих криками гартує,
Створить вакансію планує,
Для грошовитих упирів.
 
В метро дідусь раптово зблід.
Сидить юнак на місці знака?!
Не звільнить місце вурдалака,
Щоб сів нещасний інвалід.
 
Хтось за квартиру не сплатив.
А хтось брехню в TV розносить.
Хтось в закупівлях гроші косить.
А хтось убивцю відпустив.
 
Отак живем. Життям терплячим,
Мізерне створюєм добро.
Та претворяєм зло у зло,
Поки в собі це зло не бачим.
 
Розруха в головах у нас.
В серцях жадоба, злість і заздрість?!
І не прийде в країну радість,
Якщо не зміним душі мас.
 
Коли у зло задумки йдуть,
Тоді біда в країні править.
Коли ж душа добро розправить,
Діла країну піднесуть.
 
Нехай терпіння і любов,
Повернуть всіх до правди Бога.
Щоб в час направила дорога,
Де не проллється більше кров.
 
Де думи праведні й святі
По ланцюгу сотворять дію,
Що принесе в життя надію,
Почути з райських сцен пісні.
 
Щоб ми в УкрАїні своїй,
Любов’ю і Добром сповиті,
Трудом шляхетним знамениті,
Дістались недосяжних мрій!
01.05.2018-30.06.2018

Хто ти?

Ми йдемо по дорозі з тобою, в стукіт серця вкладаючи мову.
Бо слова, це обмеження думки. Ми ж серцями ведемо розмову.
Ми все знаємо, все розумієм, та про це не говорим з тобою.
Ми все бачимо, все відчуваємо, називаємо шлях свій судьбою.
Ми по різним дорогам ідемо, але разом, єднаючись в суті.
Це не те що на спільній дорозі, одностайність і вірність забуті.
Ці дороги камінням сплелися, розбивають нам ноги у рани.
Ми у русі шукаємо щастя, ми майбутнє складаєм ділами.
Ми йдемо по життю не синхронно. І буває ти сходиш з дороги.
Потім знову до мене вертаєш, поцілунком змінивши тривоги.
Піднімаючись і спускаючись, ми проходимо гори й долини.
Ми йдемо по них, обнімаючись, бо ми цілого дві половини.
Ти опора моя і надія, ти ведеш в майбуття без спочину.
Ми проходимо горе і бідність, ми проходимо рідну Вкраїну.
Ми минаємо гроші і владу, обганяємо хитрих і підлих.
Ми лишаємо тих хто спинився, ми стрічаємо втрачених рідних.
Ми на різних дорогах з тобою, в стукіт серця звіряємо кроки.
Ми не бачимо тих хто за нами, своїм рухом даємо уроки.
Ми проходимо сумнів і розпач, ми шукаємо захисту в Бога.
Лиш не знаю, чи ти є насправді? Чи знайшла тебе в мріях дорога?

САШУНІ В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ!!!

Ти щоранку міняєшся, ти до себе звертаєшся,
Ти у мріях своїх підростаєш щороку.
Ти себе не соромишся, ти за Всесвітом гонишся,
Ти обрала собі у майбутнє дорогу.
 
Мама, тато і Льошенька, в них Сашунька хорошенька.
Ми із Олею хвалимось, ти розумниця наша!
Ти миленька як квіточка! Ти красива як зірочка!
Ти одна у Галактиці! Ти Катаєва Саша!
 
Проростай у хімічності, обери справу вічності.
Ти зумієш характером, перешкоди збороти.
Хай батьки твої ціняться, хай здоров’я не зміниться,
Нехай в дійсності збудуться, снів щасливих польоти.
 
Дорогесенька внученька, кладемо в твою рученьку
Обіцянку підримати, і дістать зірку з неба.
Нехай радість прокинеться, і з коханням зустрінеться!
Ти рости наша дівчинко, від дитинства до себе!
02.05.2018

За межею

Чому ж ти плачеш у журбі?
Я тут!!! Тебе оберігаю.
Хоч від буття в буття втікаю,
Слова мої живуть в тобі.
Чому ж ти плачеш у мені?
Я над тобою владу маю,
Хоч йду один до світу краю
Шляхи узрівши неземні
Чому ж ти плачеш у собі,
Священний шлях проклавши в душу?
А я тебе зцілити мушу,
Любов розп’явши на хресті.
Чому ж ти плачеш в самоті?
Навколо друзів слово й дія!
І тільки ризику подія,
Сповилась злом в твоїм житті.
Чому ж ти плачеш навесні?
Вона ж твій дім цвітінням красить!
Вогонь туги добром погасить,
І відбере думки сумні.
Чому ж ти плачеш уночі,
Коли в тобі я прокидаюсь,
І за гріхи минулі каюсь
Сплакнувши в тебе на плечі.
Чому ж ти плачеш в сірій млі?
За нею я. Мене не видно…
Та шлях здолати необхідно
До мене. У сумнім житті.
Не плач у поминальні дні!
Забудь, що тут моя могила.
Бо є над світом вища сила!
Я жив й живу, в твоїй душі.

Троянди і шипи

Чому із сумнівом живеш?

Чому любов обманом мітиш?

Чому мене виною лічиш,

І доброту душевну рвеш.

 

Моя вина – шипи троянд?!

Той хто далеко, бачить квіти.

Близьким – завжди дарую віти.

Дарую цвіт болючих ран.

 

Той хто далеко – хоче в світ,

Де жар троянд несе надію,

Крізь відстань не узрівши дію

Шипів, що захищають цвіт.

 

Коли букет троянд в життя,

Із буднів вилетить стрілою.

Ти обхопи шипи рукою.

Бо квіти й біль – душі злиття.

Іуда

Безмежний біль… Кроваві ночі
Тисячоліть штампують стрій.
В яких крокує образ мій.
В яких ненависть сліпить очі.
Безмежний біль… Безжальний світ
Мене гнобить… Замість поклонів,
В святкові дні – слова прокльонів,
Я відчуваю сотні літ.
Безмежний біль…Ти шлях обрав.
Де зрада – міст в небесне царство.
Я ж умовляв, щоб це лихварство
На мене ти не покладав.
Безмежний біль…Морями сліз
Я оросив господні плани,
В яких добро зійде з гріхами,
І проросте прокльонів ліс.
Безмежний біль… Слова твої,
Що я апостол – друг найближчий,
Що маю взяти гріх невтішний,
Щоб ти вознісся на Хресті.
Безмежний біль… За образ твій,
Себе прирік. Я не злякався?!
Живи в серцях! В віках прослався!
Твій задум вклав у підлість дій.
Безмежний біль… Умиті руки,
Ввели мирян у вічний сум.
За фарисейський підлий глум.
За срібла гріх. За Божі муки.
Безмежний біль… У забутті,
І потиск рук, і дружби сила.
А зараз…стогоном могила,
Пекельний слід лиша в житті.
Безмежний біль твій во Хресті!
Людей гріхи змінив на віру.
А я проклять безмежну міру
За це прийняв в своїм житті.
Безмежний біль мій в самоті –
Безчестя, сльози і зневіра,
І людством втрачена довіра,
І зрада Бога на мені?!
Син Божий, возродись в житті!
І відведи від мене зраду?!
Бо я творив Ісуса владу!
І з ним розп’ятий на Хресті.
 
P.S. Від автора:
Що знаю я, те не змінити.
Не повернути прах з могил…
Та десь ховає часу пил
Тих, хто хотів мене спинити.
06.04.2018

 

Фатальна жінка

 
Ти в собі не одна, ти радієш сумна, ти сльозами весну розбудила.
Ти без кроків прийшла, ти мене віднайшла, хоч ніколи мене не любила.
Світла ніч на краю, темний день у гаю, там співає пробуджена мрія.
Я прийду, хоч в жалю, я тебе не знайду, ти моя нездійсненна надія.
Ти прекрасна у злі, ти колюча в добрі, чари сну дарувала словами.
Ти мене підвела, хоч надійна й земна, небеса наближаєш ділами.
В тебе ім’я одне, біль його перейме, і прийде притворившись тобою.
Я ту біль підберу, край життя віднайду, і залишусь в тім краї з журбою.
Ти без мене в добрі, хоча очі сумні, я ж без тебе як раб у хоромах.
Ти за іншим підеш, ти його вознесеш, він в житті суєтному не промах.
Ти моя – бо чужа. В тебе доля земна. Я ж з небес прокладаю світанок.
Ти прийдеш, обіймеш, поцілунком проймеш, я ж тебе прокляну наостанок.

Місія

Я жив, живу, і буду жити!
В серцях, у душах, у знанні!
Для всіх хто буде в майбутті,
Я сотворю щасливі миті!
 
Щоб провести Господній план,
Я покажу модельність дії,
Програмну – суть взаємодії,
І з матриць душ збудую храм!

За тобою

Ти йдеш вперед, тебе ледь бачу,
Ти майже зникла в суєті.
Десь загубила доля вдачу?!
Я залишаюсь в самоті.
 
Лети вперед моя голубко.
І не чекай від мене слів.
Та тільки серце стогне гулко,
Бо не вернути в серце спів.
 
Зникає день, і ніч, і слава.
Все що було, вкриває сум.
І почуттів встає заграва,
Щоб спопелити волю дум.
 
Пробач мене, не можу швидко
З тобою йти в прийдешній стрій.
Роки сплітають ноги гидко,
І відбирають радість мрій.
 
Тебе нема, та я не плачу,
Бо ти крокуєш в щастя дім.
Я розв’язав твою задачу,
Вперед веду, життям своїм.

Шлях в минуле

Ти прийшла з майбуття.
Ти як мить проминула.
Хоч страждання відчула
На відрізку життя.
 
Свій чаруючий стан
Ти мені дарувала.
Ти тоді ще не знала,
Що любов – це обман.
 
Біль створивши в житті,
Розігнавшись у часі,
Я зробив, щоб на пласі,
Ти була в самоті.
 
Я пішов за поріг
Розуміння і суті.
Прийде час я в спокуті
Розіпнусь за цей гріх.
 
І в небеснім краю,
Де суть правди витає,
Моя совість пізнає,
Ношу правди гірку.
 
Щоб утримати час,
Від безжальної дії,
Я покаюсь, в надії,
Щось змінити для нас.
 
Розповім все Йому.
Час вернути попрОшу.
І гріховную ношу
Із собою візьму.
 
Скресну в іншім житті.
Освятивши минуле.
Все зроблю, щоб небуле
Дарувати тобі.
 
Ми почнем новий лік.
В спільну вийдем дорогу.
І подякуєм Богу,
Що з’єднав нас навік!